Учень архітектора

Вони покидали мене. Одне за одним. Чому сталося так, що вони померли, а я дожив до цих похилих літ – то відомо лише Аллахові й нікому, окрім Аллаха. Я щодня згадую Стамбул. Мабуть, люди у цьому місті й зараз ходять дворами тих мечетей, не розуміючи, не помічаючи. Вони, напевно, радо вважатимуть, що будівлі навколо них стоять так іще від часів Нуха. Але це неправда. Їх зводили ми – мусульмани і християни, ремісники і галерні раби, люди і звірі, день за днем.  Та Стамбул – місто, що  легко забуває. Усе там пишеться на воді, усе, крім витворів мого вчителя, які закарбовані в камені.