Як зникнути повнiстю
Олег Шинкаренко
Збiрка оповiдань Олега Шинкаренка "Як зникнути повнiстю" являе собою свiдому деконструкцiю суспiльних стереотипiв – як iдеологiчних, так i поведiнкових. Засобами фантастики та абсурду автор представляе цiлу галерею невротичних, самотнiх, смiшно трагiчних i трагiчно смiшних персонажiв, за плечима яких вiдкриваеться цiлий всесвiт безглуздя, в якому наша логiка – лише системна помилка. Книжка отримала лiтературну премiю видавництва "Смолоскип".
Олег Шинкаренко
Як зникнути повнiстю
ГУСТО НЕЗАСЕЛЕНИЙ СВIТ
Ах, дiвчинко! Як не соромно! У вашому вiцi – i бухати!
О. Шинкаренко
Абсурд – твердження, що не мае нiякого смислу в межах однiеi теоретичноi системи, але може мати смисл в iншiй.
Якийсь фiлософський словник
Якось Маша i Вiтя з вiдомого старого радянського фiльму-казки раптом непомiтно виросли i зрозумiли, що Дiда Мороза в казковому лiсi знайти легше, нiж сенс у дрiб’язковiй повсякденностi власного життя. Система iхнього життя, як виявилось, мiстить якусь незбагненну помилку i тому легко руйнуеться, перетворюеться на абсурдний, нiкому не потрiбний дiалог про незначуще. Олег Шинкаренко з неабияким письменницьким хистом, майже математичним розрахунком (може, iнженерна освiта даеться взнаки?) i хитринкою в очах вiдбирае для своiх творiв саме такi системнi помилки, що дають змогу героям фетишизувати власну алогiчнiсть, ритуалiзувати власну байдужiсть i популяризувати власне ж таки божевiлля.
Життя, не втрачаючи фантастичностi чи навiть фантасмагорiйностi, перестае для персонажiв бути казкою, традицiйним романним середовищем iснування чи просто реальнiстю, а перетворюеться на липкий i тягучий у своiй безвиходi абсурд, на заплутаний химерний сон, iз якого можна перейти лише в точно такий самий сон, який врештi втрачае своi межi й перетворюеться на справжнiй i основний закон iснування. I протягом читання збiрки потроху стае зрозумiло – таких системних помилок настiльки багато, що вони утворюють реальнiсть iншого порядку, в якiй будь-яке абсурдне твердження постае найбiльшим одкровенням, а ненормальнiсть – единим способом пристосування до системи.
Життя постiйно дурить персонажiв, як розумна Марiйка з однойменного оповiдання, зводячи iх лише з iм же подiбними особинами. Тому й виникае цiкавий феномен творiв Шинкаренка: хоча тексти переповненi розмовами й дiалогами (автор навмисне акцентуе на посиленiй комунiкативностi своiх героiв), але все це словесне полотно очевидно розпадаеться на окремi взаемно непочутi монологи байдужих одне одному людей. Персонажi замкненi всерединi власноi самотностi, наче в темнiй шафi чи в механiзмi пральноi машини, звiдки будь-якi iхнi меседжi заздалегiдь приреченi на непочутiсть. I нiякий активний бунт проти такого життя принципово не можливий, нiякi змiни чи слова не дадуть вiдчуття справжностi чи значущостi, нiякого хепi-енду не буде:
– Василь Федоровичу, це ж ви якусь казку на-писали, чи що?
– Так, саме так. Маете рацiю.
– То де ж там у вас добрi злих перемагають?
– Ет чого захотiли! То вони десь ТАМ перемагають…
I навiть якщо врештi персонаж, втомлений нав’язливими порожнiми й повторюваними деталями свого iснування, захоче приречено здатися на розтерзання системи (як, скажiмо, Марина з оповiдання пiд такою ж назвою), то загальна жага лiнчування абсурдно завершиться розмовами про незадоволенiсть успiхами дiтей у школi й розчиниться в черзi за рибою чи в найближчому пивбарi. I нiчого не змiниться. Тому й остаточна розв’язка – непритаманний елемент прози Олега Шинкаренка, оскiльки вона просто неможлива та, напевно, й непотрiбна; головне – це процес у його триваннi. Саме iз цих причин, як на мене, у текстах цього автора майже нiхто не помирае остаточно, а залишаеться чи то привидом, чи то частиною якогось механiзму, чи залишаеться автором напередоднi: «Ось вже котрий тиждень вiн прикидае, як би це донести до рота ложку супу i при цьому не розплескати жодноi краплi. I ще хоче винайти найлегший спосiб мандрувати у часi, використовуючи при цьому тiльки мильницю, консервний нiж та шворки вiд старих черевикiв. Але про що б вiн не розмiрковував – весь час приходить до висновку, що не пiзнiш як пiслязавтра необхiдно вкоротити собi вiку».
Вiдтак i сам персонаж пристосовуеться, стае невiд’емною частиною загальноi абсурдноi системи, ii носiем i втiленням. Цим можна пояснити ще одну особливiсть оповiдань – маскараднiсть. Герой завжди розкриваеться перед читачем поступово, шар за шаром злушуе iз себе своi не те щоб несправжнi, а скорiше додатковi обличчя й сенси. Завдяки цьому створюеться ефект нежиттевостi дiйовоi особи, ii певний схематизм та iлюзорнiсть справжностi взагалi. Персонажi постають такими собi симулякрами (недарма в одному з творiв з’являеться персонаж саме з таким iм’ям) самих себе i людини взагалi. Досить часто вибiр тiеi чи iншоi маски теж не залежить вiд людини:
– Але ти ж не вибираеш, ким бути – це тебе вибирають!
– Вибiр тут взагалi нi до чого! Просто iррацiональний свiт шляхом перетворення в художнi образи знаходить свое вираження в об’ектах рацiонального змiсту! Замiсть мене мiг би бути будь-який iнший персонаж у зовсiм iншiй ситуацii, але методом порiвняльного зiставлення власник образних трансформацiй, або, iншими словами, художнiй актант, вирiшуе, що в даному разi саме ця рацiональнiсть пасуе для вираження, трансляцii iррацiональноi моделi!
Яскравими домiнантами збiрки також е ii урбанiзм та технократизм – назви, незбагненнi технiчнi характеристики та особливостi будови найрiзноманiтнiших i найхимернiших приладiв чи технологiчних процесiв постiйно трапляються на сторiнках Шинкаренкових творiв, витiсняючи людину i створюючи враження штучностi всього оточення. Це пiдкреслюеться також i найпоширенiшим мiсцем дii – нетрями переходiв мiст-мегаполiсiв, таемними ходами в пивбарах i кафе, традицiйною обмеженiстю квартирного простору. Людина поступово губиться у всьому цьому i розчиняеться. Тому й простий простiр (коридор, кiмната, сходи) долаеться надзвичайно важко, з якимись перешкодами, а географiчна вiдстань зникае як така – персонажевi легше поплисти на Землю Франца-Йосипа, полетiти до блакитноi зiрки, подорожувати в часi й просторi за допомогою книги або проплавати в черевi риби, нiж знайти сiрники чи закрити дверi в кiмнатi.
Перша повноцiнна збiрка Олега Шинкаренка являе собою свiдому деконструкцiю суспiльного стереотипу – як iдеологiчного, так i поведiнкового. Засобами фантастики та абсурду автор представляе цiлу галерею невротичних, самотнiх, смiшно трагiчних i трагiчно смiшних персонажiв, за плечима яких вiдкриваеться цiлий всесвiт безглуздя, в якому наша логiка – лише системна помилка.
Юрiй Ганошенко
Як зникнути повнiстю
(Обличчя А ми бачимо, Б сидить до нас спиною).
А: От ви iнтелiгент. Це одразу видно!
Б: Це з чого ж видно?
А: А у вас обличчя iнтелiгентне!
Б: З чого ви взяли?
А: А я знаю, мене не надуриш!
Б: Як же це ви знаете? Що, е якiсь ознаки?
А: Є, i вони менi вiдомi!
Б: А ось так?
А: Боже милосердний!
Б: Що ви тепер скажете?
А:(мовчить, мабуть, пойнятий жахом).
Б: Iнтелiгент я чи нi? Вiдповiдайте!
А: Нi, менi, звичайно, всякого побачити доводилось… Але як вам це вдаеться?
Б: Нiчого особливого. Я ще й от так можу!
А: Ох!.. (цензорський сигнал). Припинiть зараз же!
Б: I отак можу…
А: Ну, це вже нi на що не схоже. Навiщо вам це?
Б: Згодний – користi нiякоi. Це ще одна з великого числа моiх непотрiбних здiбностей.
А: А що ви ще можете?
Б: Можу зникнути.
А: Та ви що? Продемонструйте!
Б: Але це – назавжди.
А: Швидше, зараз терпець урветься!..
Б: (зникае).
А: Гей! Мамо рiдна… агов! Де ви?! Зачекайте, я ще хотiв спитати!..
(Занепад рiзкостi зображення).
2004 р.
Боротьба з книгою
Я приiхав до мiста Киева раннього похмурого ранку i, зiйшовши на перон, озирнувся довкiл. Нiхто не зустрiв мене, але я й не розраховував на зустрiч. Не було видно й носiiв, тому я пiдхопив свою, правду кажучи, не надто важку валiзу i попрямував до входу на вокзал. Скрiзь снували люди, i нiхто не звертав на мене уваги. Менi здалося, що я загубився. До того ж, нiде не було видно напису «Вихiд у мiсто», що iще бiльше мене засмутило. Я ходив з боку в бiк спочатку стурбовано, наче у справах, потiм дедалi безладнiше i нервовiше, щоб привернути до себе увагу (ще трохи i я став би розмахувати валiзою, ризикуючи серйозно травмувати пролаз-дiтлахiв). Зрештою один чоловiк пожалiв мене.
– Ви, мабуть, уперше в Киевi? – запитав вiн мене.
– Чесно кажучи, так, – зiзнався я.
– Тодi я мушу розповiсти вам про своерiдний устрiй нашого мiста i вiдмiннiсть його вiд iнших передових мiст Європи. Всi будiвлi у Киевi пов’язанi мiж собою за допомогою системи спецiальних переходiв, розташованих частково на землi, частково пiднятих на певну висоту опорами, а iнколи проритих пiд землею у виглядi тунелiв. Таким чином, якщо ви намiряетеся кудись потрапити, ви повиннi уточнити маршрут свого руху, щоб дiстатися найкоротшим шляхом i уникнути неприемних перешкод у дорозi.
– Що ви маете на увазi?
– Вам доведеться проходити через рiзноманiтнi заклади i приватнi будинки, i не всi вони зможуть надати вам право вiльного пересування. Часом для того, щоб пройти, достатньо бувае лиш заплатити (часто то досить незначна сума). Iнколи потрiбнi спецiальнi дозволи i документи, – як правило, iх надае мерiя за скромну винагороду, але якщо ви належите до пiльговоi категорii громадян, вас можуть пропустити за вашим посвiдченням (зрозумiло, пiсля належноi сувороi його перевiрки, якоi, втiм, можна уникнути, заплативши чисто формальний збiр на розвиток мiськоi iнфраструктури – то взагалi якийсь дрiб’язок!). Мушу вас попередити, що тут нерiдко трапляються випадки хабарництва i спекуляцiй (адже всякий швидкий на розум громадянин прагне видурити грошики у простака-провiнцiала!), тому рекомендую вам купити у мене «Прохiдний довiдник». Його зазвичай купуе кожен приiжджий, якщо вiн не мае надiйного провiдника з мiсцевих. Почувши цiну, ви, звiсно, скажете, що це невиправдано дорого, але послуги провiдника коштують як мiнiмум удвiчi дорожче, крiм того вам доведеться сплачувати за його прохiд у платних галереях! Не маючи ж анi довiдника, анi провiдника, ви приреченi блукати мiстом, без пуття витрачаючи час i грошi, якi незрiдка дiставатимуться буквально нi за що вправним аферистам! У додатку до Довiдника, до речi, вказано найбiльш поширенi випадки обману приiжджих i основнi статтi з «Прохiдного законодавства», покликанi допомогти вам у боротьбi з ними. Хочу також застерегти вiд купiвлi дешевих Довiдникiв: можна мати певнiсть, що з нього повидирали сторiнки, та ще й не абиякi, а найважливiшi! Один мiй знайомий купив Довiдник за пiвцiни (це пiвцiни на старi грошi, а на новi – всього десять вiдсоткiв вiд нинiшньоi вартостi) i потiм жорстоко розкаявся за свою помилку. Влада конфiскувала все його майно (яке попередньо у нього вiдiбрали махiнатори), а потiм запроторила до в’язницi! Я наполягаю: вам слiд придбати Довiдник для вашого ж блага!
Пiддавшись на вмовляння мого спiврозмовника, я купив у нього книгу, розпрощавшись iз половиною наявних грошей. Я так довго заощаджував цi грошi i думав, що маю в розпорядженнi величезну суму, але за столичними мiрками це виявилося просто пшиком! Я зрозумiв, що продовжувати дальше пересування просто небезпечно, i сiв на лавку, щоб вивчити Довiдник. Ось що я прочитав.
«Вiдсутнiсть у Киевi громадського транспорту е однiею з беззаперечних переваг мiста. В Додатку 1 допитливий читач зможе вiднайти численнi факти, що свiдчать на користь цього твердження. Зниження травматизму, економiя енергоресурсiв i чисте повiтря – вже самi тiльки цi докази здатнi переконати будь-якого противника сучасноi системи мiських комунiкацiй, якщо тiльки такий знайдеться, у чому укладачi Довiдника мають досить вагомi причини сумнiватися, якщо брати до уваги Опитування суспiльноi думки мешканцiв м. Киева за останнi 5 рокiв (див. Додаток 11). Крiм того, крива опитувань неухильно свiдчить про те, що популярнiсть i пiдтримка iснуючоi системи з року в рiк зростае i було б непослiдовно i просто нерозумно сумнiватися в цьому…»
Тут я, покваплюючи надто довгий вступ, перегорнув, не читаючи, кiлька сторiнок, якi були заповненi захопленими вiдгуками як простих мешканцiв мiста, так i бiльш почесних громадян Киева про це надзвичайно чудове нововведення. Але, втiм, наведу тут найцiкавiшi з цих, даруйте, фiлiпiк.
«… «З дому я завжди виходив з острахом, – розповiдае молодий робiтник заводу Унiверсал Михайло Василенко, – прощаючись iз дружиною так, немов бачу ii востанне в життi. Вiдкриваючи за допомогою спецiального коду замок зовнiшньоi шлюзовоi камери, я завжди найперше, як i усi, хто виходив з будинку, звертав увагу на екран атмосферного газоаналiзатора. Щоразу я отримував попередження, що повiтря знадвору надзвичайно забруднене i, якщо не зовсiм не годиться для дихання, то принаймнi вже точно не корисне. Ранiше, щоб дiйти до роботи, я користувався пилозахисним респiратором типу ‘Пелюстка’. Але одного разу, в один iз тих днiв, коли найменш вiтряно, я потрапив у хмару жовтуватого задушливого смогу i знепритомнiв. До тями я прийшов тiльки у лiкарнi, куди потрапив з дiагнозом ‘гостре отруення повiтряно-газопиловою сумiшшю нез’ясованоi етимологii’. Пiзнiше виявилося, що я був одним iз небагатьох, хто вижив у той день. I все тiльки через те, що своечасно прочищав пилозахиснi клапани респiратора. Але тут i не без втручання долi: якби мене винесли з хмари на мить пiзнiше, я б, напевно, уже нiколи не прийшов до тями! Чому я завдячую – випадковостi чи передбачливостi? На випадковiсть треба сподiватися, а передбачливiсть використовувати на благо родинного затишку! Незабаром пiсля цього я заопiкувався кисневою маскою ‘Гiрське повiтря-4’, дуже практичною i приемною на вигляд (випускаеться харкiвським заводом ‘Пилогазоприлад’; цiна повного комплекту з чотирма змiнними балонами 520 грн. 34 коп.; виконуються замовлення поштою з доставкою додому; наше гасло: ‘Чисте повiтря в кожну хату!’). Крiм того, маски я купив жiнцi й дiтям. Це просто чудово! Жiнка стала привабливiшою: щоки зарожевiли, значно зросла рухливiсть, покращився апетит, i сексуальнi показники пiдвищилися на порядок у порiвняннi з перiодом респiрованого повiтроочищення! Маска прикрашае ii, робить бiльш жiночною i бажаною. Я прошу дружину не знiмати маску навiть удома, навiть пiд час таких скромних, хоча й бiльш частих останнiм часом, завдяки iй же, подружнiх радостей. Оскiльки я також не знiмаю маски, то ми часом, трапляеться, дуже заплутуемося в шлангах, але це, запевняю вас, тiльки йде на користь тому вогневi спопеляючоi пристрастi, який утримуе нас одне в одному настiльки судомно i тривало! I от ми, схожi на пару фантасмагоричних слонiв, якi в пароксизмi злиття переплелися пречудово довгими i красивими гофрованими хоботами, здригаемося, побрязкуючи цинкованою поверхнею кисневих балонiв, душа наша прагне вирватися назовнi, визирае i нетерпляче стукае в iлюмiнатори пристрастi, пiд якими я розумiю, звiсно ж, зоровi отвори в ‘Гiрському повiтрi’ зi спецiального скла, яке не туманiе (i все за тi ж самi 520 грн. 34 коп.! Гуртовим покупцям надаеться знижка)» …»
Нi! Що це? Кiлька слiв на пiдтримку пiдземних комунiкацiй чи реклама новомодного протигазу? Як все заплутано! Наскiльки туманна точка зору робiтника! Та й чи робiтник це? У мене виникло вiдчуття, що мене дурять. I з того моменту воно мене не залишало.
«…Iнженер Крещук iхав власним автомобiлем у напрямку до центру мiста.
«Я, як i багато iнших людей з достатком, iжджу на роботу машиною, – розповiдае Крещук. – Машина у мене дуже хороша i дорога. Не кожен може собi дозволити таку, але, як уже було сказано, я чоловiк забезпечений i навiть маю рахунок у банку. Зовсiм нещодавно я купив будинок. Двоповерховий будинок. З повiткою i гаражем для мого нового автомобiля. Все обладнано за останнiм словом технiки. Наприклад: на кухнi е мiкрохвильова пiчка останньоi моделi i дуже дорогий холодильник, е також американський пилосос ‘Rainbow’ з комп’ютерним управлiнням; крiм того я маю телевiзор, екран якого по дiагоналi мае 264 сантиметри, е також магнiтофон i програвач компакт-дискiв. Мiй персональний комп’ютер дуже потужний, з великим обсягом пам’ятi i фантастичною швидкодiею (частота процесора дорiвнюе вiд 8 до 100 000 гiгагерц у залежностi вiд пори року i барометричного тиску). Моя молода дружина (а одружений я всього два роки) надзвичайно приваблива. Обсяг ii грудей дорiвнюе 94 сантиметри, обсяг талii – 62 сантиметри, обсяг стегон – 90 сантиметрiв. Крiм того вона мае природно свiтле волосся, вона мае очi натурального блакитного кольору, це дуже зручно i практично. До замiжжя дружину звали ‘Таня’, а пiсля я замiнив це iм’я на ‘Марина’. Змiна iменi нiяк не вплинула на стан дружини, а за деякими параметрами показники навiть покращилися. Маю я також i будинок за мiстом. Вiн невеликий, але дуже комфортабельний. Там е десять кiмнат i пiдземне бомбосховище на випадок раптових авiанальотiв чи ракетних ударiв. Наступного року я збираюся балотуватися на посаду депутата обласноi ради. Вважаю своi шанси на перемогу досить серйозними. В моiй передвиборчiй програмi одним з найважливiших пунктiв е подальший розвиток системи iзольованих комунiкацiй i поширення ii на периферiйнi областi мiста. Подальша унiфiкацiя iнфраструктури е однiею з першочергових задач, покладених на систему суспiльного управлiння мiськоi ради. Пiдтвердити важливiсть i кориснiсть такого роду заходiв я можу власним прикладом.
У жовтнi минулого року я брав безпосередню участь у наймасштабнiшiй iз тих, якi траплялися в нашому мiстi протягом десятирiччя, техногеннiй катастрофi.
Все почалося з трамваю, який перегородив майдан П’ятдесятирiччя конституцii. Пiсля того, як у нього врiзалася вантажiвка зi свинцевими плитами, якi йшли на обшивку реактора мiськоi електростанцii (тодi саме тривала пiдготовка до запуску 37-го енергоблоку), ми ще не могли розраховувати на велику кiлькiсть жертв. Але нiхто навiть не здогадувався, що прикра помилка водiя трамваю стане тiльки першою ланкою в ланцюзi наступних зiткнень. Услiд за вантажiвкою на величезнiй швидкостi рухався переповнений мiкроавтобус, який не встиг вчасно загальмувати i врiзався у задню частину вантажiвки, зi згаданоi ж звалилися погано закрiпленi плити i довершили своею вагою початий процес руйнацii автобусу, пiсля чого вiн вибухнув. Вiдкинута силою вибуху плита зачепила автомобiль, який рухався перпендикулярно руху трамваю, i водiй якого, не справившись iз керуванням, вийшов на зустрiчну смугу руху i зiткнувся з автофургоном. Подальшi подii розгорталися з постiйно наростаючою швидкiстю i скоро вийшли з-пiд контролю стороннiх спостерiгачiв, серед яких був i я, котрий перебував у цей час на безпечнiй вiдстанi i реестрував подii за допомогою вiдеокамери. Насамперед, вiзуальна реестрацiя ускладнилася через надзвичайну задимленiсть мiсця подiй, яка почалася пiсля загоряння цистерни бензовозу, яка зiткнулася з фургоном, що перевозив паронiтовi прокладки. Деякi свiдчення про характер та iнтенсивнiсть зiткнень, що продовжувалися, ще можна було отримувати вiд мiлiцiйних гелiкоптерiв, якi кружляли над самою аварiею так низько, що один з них вибуховою хвилею, спровокованою зiткненням двох вантажiвок, що перевозили пропан-бутановi балони з автогенного заводу, вiдкинуло набiк i це викликало його зiткнення з iншим гелiкоптером, причому перший впав на землю i вибухнув, а другий силою удару був зорiентований в напрямку будiвлi Нацiонального Банку, пробивши стiну, на бiду, саме в тому мiсцi, де проходили електричнi дроти, i в результатi короткого замикання почалася пожежа. Ймовiрно, наслiдком струсу вiд удару гелiкоптером будiвлi Банку стало порушення герметичностi замковоi арматури газопроводу котельноi Банку. Це викликало витiк газу i подальше посилення пожежi, яка перекинулася на сумiжнi будiвлi i споруди.
Через 42 хвилини пiсля початку аварii вiдбувся дуже сильний вибух, причини якого не з’ясованi досi, але потужнiсть його за приблизними пiдрахунками оцiнюеться бiльш як у десять кiлотонн тротилового еквiваленту. Епiцентр вибуху був якраз над лiнiею метрополiтену, що проходила в тому мiсцi, це мало наслiдки обрушення внутрiшньоi арки i аварiю поiзда, який саме проходив пiд вибухом…»…»
З гачкiв гiлляччя вiтер дикий крик зрива Несеться капелюх по бруку навтьоки Кришиться дах i вiкон трiскають лутки Газети пишуть:
Бiй з водою ще трива
Гримить гроза, i дощ усi долае межi
Вода морiв уже на греблях закипае
У кожного почався безупинний нежить
З мостiв локомотиви у темiнь поринають[1 - В оповiданнi використано вiрш Якоба Ван Годдiса.]
Мене вжахнув опис катастрофи, яка вiдбулася, i одночасно втомив. Принаймнi це мене не стосуеться, а довгi описи технiчних подробиць мене дратують. Я гортав сторiнки, а катастрофа все ще тривала. Здавалося, ii опис продовжуватиметься до кiнця книги, але ось вона раптово скiнчилася. Всього лише й загинуло 50 000 чоловiк! Не надто багато. Я сподiвався, що кiлькiсть жертв перевалить за мiльйон, за таких-бо масштабiв аварii! Закривши книгу, я поклав ii до валiзи. Я почав вiдчувати голод i роздратування через те, що, приiхавши до мiста Киева, сиджу на вокзалi вже понад двi години i досi анi на мiлiметр не просунувся до мети приiзду.
Побачивши натовп людей, який повiльно зникав у якомусь широкому отворi в стiнi, я пiшов услiд за ними.
Як я пiзнiше я дiзнався – це був прохiд до центрального розподiльного колектору.
Ще пiзнiше я дiзнався, що все було зовсiм не так.
Потiм менi стало вiдомо, що все якраз навпаки.
«Якщо ви справдi хочете навчитися ходити Киевом, – сказав один чоловiк, iз яким менi довелося розмовляти, – то вам, поза усяким сумнiвом, слiд купити у мене хiмiчний путiвник. Я бачу, що ви уже придбали прохiдний довiдник i гадаете, що здiйснили значний крок уперед, але чи це справдi так? Мушу вас засмутити: жодне з видань довiдника не зареестроване в ДУК i не отримало офiцiйноi пiдтримки мерii. Фактично, це дилетантське дослiдження найбiльш поширених фобiй мiськоi людини, не бiльше! Ви вже ознайомилися з довiдником? Що ви сподiваетеся почерпнути з нього? Хай вам буде вiдомо, що написав його малограмотний iнженер-недоук iз глибокоi провiнцii, який приiхав до Киева i злякався величi столичноi архiтектури. Здебiльшого це вигадка, якщо не сказати – маячня! Я чув, кажуть, що вiн сам i продае свiй довiдник, щоб хоч якось звести кiнцi з кiнцями! Дехто все ж наголошуе на лiтературних якостях цiеi книги, i ii навiть кiлька разiв висували на здобуття одноi з найпрестижнiших лiтературних премiй (щоразу безуспiшно), але ж вас цiкавлять факти, а не вигадки, чи не так? Чи може лiтературний твiр мiстити документальну iнформацiю, i якщо так, то якою мiрою вона буде документальною, якщо ж нi, то якою мiрою буде лiтературним твiр? Це важливе запитання, погодьтеся. Вiдкривши довiдник, ви зможете знайти у ньому численну кiлькiсть найрiзноманiтнiших документiв, але, поглянувши на рiк видання довiдника, ви переконаетеся, що наведена в ньому iнформацiя ось уже п’ять рокiв як безнадiйно втратила актуальнiсть i може являти тiльки певний iсторичний iнтерес, та й то тiльки в тому випадку, якщо вона достовiрна, у чому я особисто маю сумнiв. Гадаю, вся документацiя була вигадана iнженером для надання науковоi подiбностi своему жалюгiдному творiнню! Так часто i письменник долучае до придуманоi iсторii велику кiлькiсть реальних фактiв, щоб читач повiрив його обмановi. Реальнi факти височiють над вигадкою, як плодовi дерева над отруйними грибами, i першi своiм поважним виглядом змушують повiрити в iстiвсiсть других. Читач, який повiрив у iстiвнiсть вигадки, моментально отруюеться i вже не годен зрозумiти, де вигадка, а де реальнiсть. Доказом останнього твердження може слугувати те, що попередня фраза дослiвно процитована мною з Прохiдного довiдника, в той час як вами вона була сприйнята як логiчний висновок моiх мiркувань, що в свою чергу змушуе повiрити вас у те, що я абсолютно реальний i не е виплодом уяви абсолютно сторонньоi людини.»
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/oleg-shinkarenko-10389427/yak-zniknuti-povn-stu/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
notes
Примечания
1
В оповiданнi використано вiрш Якоба Ван Годдiса.