Людина
Ольга Кобилянська
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Людина» Ольги Коблянськоi – соцiально-психологiчна повiсть, у якiй гостро звучить проблема прав жiнки***. Головна героiня твору, дочка цiсарсько-королiвського радника Олена, читае серйознi книги i бесiдуе на фiлософськi теми з чоловiками, що суперечить загальноприйнятим нормам жiночоi поведiнки. Найвiдомiшими творами авторки е «Земля», «Людина», «Через кладку», «Царiвна», «У недiлю рано зiлля копала», «Valse melancolique», «Некультурна», «Аристократка» та iн. Ольга Кобилянська – видатна украiнська письменниця, яка працювала у жанрi соцiально-фiлософськоi та психологiчноi прози.
Ольга Кобилянська
ЛЮДИНА
Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen. Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor…[1 - Царство брехнi пануе, як ще нiколи дотепер. А правда вiдважуеться виповзати зi свого кутка не iнакше, як закутана в привабливо-яскравi ганчiрки… (нiм.).]
Повiсть з жiночого щастя
Присвячено високоповажнiй Наталi Кобринськiй
І
Пан Епамiнондас Ляуфлер прожив добрi часи. Був ц. к.[2 - ц. к. – цiсарсько-королiвський.] лiсовим радником, мав велике поважання, великий вплив i великi доходи. А що вiн мав мiж iншим, так «побiчно», ту слабу сторону, що любив одушевлятись гарячими напитками, – се не мало нiкого обходити. Про се не мав вiн нiкому здавати справоздання. Хiба б собi самому. А тому, що був з собою у згодi, тому, що розумiв себе, як розумiв i своi лiсовi справи, тож i ходив[3 - як кажуть простенькi люди] «годинник зовсiм у порядку». Вiдтак, коли слаба сторона змоглась та стала збагачуватись бiльшими наслiдками, коли показалось, що великi причини спроваджують i великi подii… тодi й настало… та про се вже опiсля…
Пан Ляуфлер був жонатий i мав чотири доньки й одного сина. Остатнього любив вiн несказанно, ба навiть обожав. «Се буде гординя мого життя, свiтило цiлоi родини, се чоловiк будучини!» – мовляв вiн часто до своеi жiнки й добрих знакомих. Добра женщина, котра так само обожала одинака, вiрила смiлому вiщуванню свого мужа. Вона бачила сама не раз у своiх мрiях сина лiсовим радником, бачила, як вiн iздив у елегантнiй колясцi, гордими кiньми, бiля нього багата жiнка, його здоровлять низенько малi й великi, старi й молодi; бачила його також поважним лiкарем-радником у товариствi високих осiб, що з ним дружно балакають. Часами змiняв муж будучими свiй завiд[4 - Завiд – професiя.] й вибирав становище надворного радника. Супроти того не можна було вже нiчого закинути. А як се звучало шумно! «Високоповажний пан Герман-Євген-Сидор Ляуфлер, ц. к. надворний радник!» Надворний радник! Нi, надворним радником буде, мусить бути. Се якраз мудрiше, нiж лiкарським радником або лiсовим радником! Ну, щодо остатнього, то воно припало iй лише так еn раssant[5 - Мiж iншим (франц.)] на думку, бо ii муж займав припадком те становище. Однак усякий, хто мав лише цятинку дару думати, мусив признати, що лiсовий радник не те, що надворний радник! А коли е вже хто раз надворним радником, тодi й до мiнiстра судiвництва недалеко. Ой, боженьку, що то не коiться все в чуднiм бiгу часу! Вона не була одна з тих, котрi вiрують в чуда, в протекцiю, або що таке. Борони Боже: так низько вона ще не упала, тож саме i не думав так нiхто в домi ii та ii мужа. Вона хотiла речi лише так брати, як вони самi собою представлялись. Наприклад, хто був от хоть би там i Гамбетта[6 - котрого вона бачила оногди в рапорtiсum], нiм став славним на цiлу Францiю? Яким був Колумб, нiм вiдкрив Америку? Певно, «не таким славним, яким уже став опiсля. Був i ще такий один, що сягав немов пiд небеса. Ах, що то iй все так iз пам'ятi вибилось, i вона собi нi iменi, нi року не могла пригадати! Головне однак в тiй подii було те, що хтось там в молодих лiтах був пастухом, а на старiсть став митрополитом. Однак – куди ж вона загналась? Аж смiх бере. Герман-Євген-Сидор не був анi бiдним хлопцем, що вичiсував вовну у свого батька[7 - як се робив той бiдняка, той Колумб], а вже найменше пастухом. Вiн був сином ц. к. лiсового радника i мiг легше, нiж кождий iнший, дiстатись на таку висоту. Інших перепон не могла доля поставити. Щождо тих пари шкiльних рокiв, про котрi люди стiльки заводять, то вона ними мало журилася. А коли е вже хто раз в унiверситетi, то лiта минають, неначе б iх i не було. Герман-Євген-Сидор не виказував на тепер особлившоi охоти до науки, але[8 - того б вона й рада бачити, хто б науку любив] чи ж можна було йому, тому живому хлопцевi, робити з сього закид? Вiн же не належав до тих бездушних натур, котрi вмiють годинами нерухомо на твердих шкiльних лавках пересиджувати; а противно, був один iз тих величаво уложених характерiв, котрi вимагають iншого проводу й поведення, як, примiром, звичайнi сини; урядникiв, або – надто мужикiв!! Однак висушенi тверезi професори[9 - вона iх ненавидiла], котрi з пожовклими щоками, наче мумii, проходжувалися й молодостi, мабуть, зовсiм не розумiли, вони не могли його зрозумiти! Немилий наслiдок сього був такий, що збилися з. правого шляху, що взяли «пiк»[10 - Взяти «пiк» – завзятися, присiкатися.] на нього, прозивали його сильну волю «упрямiстю i злосливiстю», а його смiлi, свобiднi бесiди i дотепнi дiла називали вони попросту трiйлом для цiлого класу, ще й переслiдували його, в повнiм значеннi слова, на смерть…
Пiд час, коли син невпинно розвивався, пiдростали й доньки. Природа обдарувала iх пiд кождим взглядом щедро; крiм того, посилала iх панi радникова на науку французькоi мови й музики; батько займав гарне становище, тож по балах, домашнiх забавах та iнших вечiрках рвалися за ними молодi люди… І так усмiхалась панi радниковiй будучина ясна та чиста, наче та днина весняна, i вона називала ii в своiм серцi своею «другою будучнiстю».
І газдiвство розумiли вони неабияк! Розумiли його так, як його в нинiшнiх часах не розумiе перша-лiпша жiнка! Про се дбала панi радникова ще заздалегiдь. Вона не належала до тих жiнок, котрi супокiйним оком глядять на доньок, наколи тi беруть книжку до рук i в будню днину та читанням безбожних любовних дурниць або й iнших пустих дiл крадуть час Боговi. Правда, зовсiм без грiху в тiм взглядi не були ii двi середущi доньки[11 - найстарша перебувала в одноi кревнячки, а наймолодша була ще незрiла до того трiйла], Олена й Ірина. Через се вона мала не раз i гiркi хвилi. Особливо Олена спричинювалася головно до сього. Повинишпорювала, Бог зна звiдки тотi варiяцтва[12 - Варiяцтва – божевiлля.] на день Божий та й проглитала iх у цiлiм значеннi того слова! А як розумiла про се опiсля розказувати! Юрбою окружали ii мужчини, i то ще молодi, а вона говорила, розбирала i перечилась, що тiльки – Боже, змилуйся! Бесiди пекучi, – немов залiзо, небезпечнi слова, як: соцiалiзм, натуралiзм, дарвiнiзм, питання жiноче, питання робiтницьке бринiли, мов бджоли, бiля чесних ух панi радниковоi й лякали, наче страшила, в бiлiй днинi ii набожну душу, денервували ii та спроваджували безсоннi ночi… Мало що розумiла вона з того; вiдчувала однак[13 - справдешне чисте серце материнське завсiгди на правiй дорозi], що дуже лихий i небезпечний демон заволодiв душею доньки, котру панi радникова так обережно стерегла, та й внiс ii в краiну смiшливостi й безумства! Наче iскри огнянi сипалися слова з уст дiвочих i падали важкими ударами на бiдну женщину. Ах, що вона сього дожити мусила, що ii донька розвивала нежiночi, хворобливi, безбожнi погляди та говорила про якусь рiвноправнiсть мiж мужчиною i жiнкою!!! В таких хвилях була би вона найраднiше з сорому та лютостi в землю запалась, ii донька! Донька ц. к. лiсового радника висказувала думку, щоби жiнкам було вiльно ходити в унiверситети, там нарiвнi з мужчиною набувати освiту; в життю самiй удержуватися, не ждати лише подружжя, котре сталося простим прибiжищем проти голоду й холоду!! Се якраз виглядало, наче б ii нiчого не учили, i вона мусила побоюватися о свою будучину! Матiнко божа: вона, така прегарна, поважна, потрiбувала щось подiбне ще й явно голосити!..
Се все вона таки на своi уха чула. Що однак при iнших нагодах i публiчно говорила, доносили iй добрi, поважнi товаришки i знакомi:
– Наколи ви iй тi дурницi не виб'ете з голови, то будете наслiдкiв гiрко жалувати; вола ще молода, буйна!
– Дiвчина губить легкодушно свою будучину i вiдстрашуе вiд себе i вiд других сестер женихiв!
– Де, ради Бога, нассалась вона того трiйла? – питала знов iнша з товаришок.
– Чи завважали ви ту двозначну усмiшку в молодого К., коли вона остатнiм разом розводилась про жiнок-лiкарок, доводячи, що вони були би правдивим добродiйством для суспiльностi? А молодий К., се ж прецiнь всiм звiсно, перша партiя в мiстi!
– Хто ж буде дома iсти варити, наколи жiнка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Ха-ха-ха! Чи ж се не чиста дурниця розводити такi теорii? Я поважаю й шаную вас високо, ласкава панi радникова, однак ви супроти того дiвчати не заховуете достаточно материнського авторитету. Най би моя дитина виступила з такими нiсенiтницями, я ii вже скоро привела б до розуму! Або чи ви чули, що про ню панi С. говорила? А вона прецiнь теж щось знае!
– Що, ради Бога, що казала панi С.?
– Казала: цiле ii поведення то лише вища тактика кокетерii; я женщина й доволi знаю тайнi ходи жiночоi думки.
На такi слова правди не знала панi радникова нiчого вiдповiсти. Сидiла, наче б здеревiла, по таких бесiдах.
– Що ж менi дiяти, дорога панi докторова? – питала вона стиха.
– Що? Попросту книжки забрати i читання хоробливих авторiв раз на завсiгди заборонити!
– Сього я не можу вчинити Оленi – не можу! Щодо заборони, то забороняю, i як ще; але книжки забирати… того я справдi не можу, панi докторова!!
Тут виринула перед ii душею висока стать молодоi дiвчини з снiжнобiлим обличчям та супокiйними лагiдними очима…
– І що ж вона таке, що ви супроти неi такi безсилi?
– Що? «Мамо», каже: «дозволь, нехай я тебе поважаю та не причислюю до тих, котрi навмисне не хочуть зняти полуду з очей; що, боячись правди, немов свiтла сонячного, затопчують своевiльно людськi права»…
Такi i тим подiбнi хвилi переживала панi радникова. На жаль, ся дiвчина вмiла все ii супокiйну душу виводити з рiвноваги, як-небудь вона за кождий раз по таких бесiдах[14 - з болем i лютiстю заразом] висказувала iй своi думки. Се нiколи не помагало. Наче тiнь, пiдiймалася за старшою сестрою й Ірина, i, терпелива та лагiдна, якою завсiгди бувала, вмiла в таких хвилях, немов правник, заговорювати й заспокоювати паню радникову а гаряче боронити поступки й погляди сестри. Десь-колись прилучувався до них i один молодий чоловiк, медик, Стефан Лiевич. Повернувши з-за границi на ферii додому, заходив вiн у дiм пана радника та затроював життя панi радниковiй…
Чого вже вiн не оповiдав!.. Боже, змилуйся! А вони прислухувались йому, неначе б апостол правди витав мiж ними та розказував про все блаженство небес. Оповiдав, примiром, про студiюючих жiнок i iнших, тим подiбних; говорив, що багато з них здае екзамен з найлуччим успiхом, а раз оповiдав[15 - то се вже брехав, як собака], що декотрi з професорiв поженились таки iз своiми студентками!! І багато, багато чудного розказував ще…
– Емансипацiя жiноча в Швейцарii або i в iнших поступових краях – се точка давно виборена. Приходиться соромитися, що тут жiнки остались ще так позаду за другими народами; не то, що не журяться самi про се, щоби здобути собi рiвноправнiсть iз мужчинами, але вважають ii якоюсь химерою. Заграбавшись мiж своi чотири стiни, не завдають вони собi навiть настiльки працi, щоби дещо путнього прочитати, щоби хоч тим часом сею дорогою очиститись з перестарiлих, дурних, просто смiшних пересудiв. А про якусь основну освiту, про розумiння природознавства та матерiалiстичноi фiлософii нема вже й бесiди. Освоенi поверховно з поодинокими галузями наук, з поодинокими фактами всесвiтньоi iсторii, думають, що вони справдi доволi озброенi супроти вимог життя. І вони задумують з горсткою того наукового краму при невiдраднiм положеннi, яке тепер займають в суспiльностi, вести боротьбу о iснування! – Тут i розсмiявся вiн. – Аж розпука бере, – говорив вiн раз, наколи Олена з блiдавим лицем i широко створеними очима прислухувалась його словам, – коли подумаеш, в якiм глибокiм снi остаються ще нинi жiнки, як мало журяться про свою самостiйнiсть!..
– Вони тому не виннi, Лiевичу, – перебивала тодi, боронячи, Олена. – Се лиш наслiдки нещасного виховання та вкорiненого пересвiдчення, що думати-знати пристоiть мужчинi, а жiнцi мае воно служити за оздобу!
– Се дiйсно так, дiйсно, наслiдки пересудiв i темноти; однак, наколи яка женщина пiдiйметься i, щиро беручись за дiло, стараеться збудити сонну сестру, чому кидаються на ню, неначеб вона торкала iх огняними клiщами? Чому, примiром, ганять вас, Олено, наколи ви iм висказуете своi просвiченi, здоровi погляди? Се е власне те, чого я жiнкам не можу простити. Щодо решти, то вони справдi невиннi. Доки сучасний устрiй суспiльностi iснуватиме, доти остануться вони малолiтнiми; однак, i сей лад не вiчний. Будучина жiноча лежить в iх руках. Нехай озброюеться кожда по можностi, пiсля обставин, а зброя iх… яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути!! Се – знання, Олено!
Так говорив вiн часто, а часом ще бiльше. А панi радникова знала, що всi тi «об'ясняючi» розмови вiдносились до неi, бо вона поборювала ту модну, божевiльну й деморалiзуючу хворобу на кождiм кроцi. Для того й ненавидiла вона його з цiлоi душi, всiма нервами ii величезного материнського серця! Для Герман-Євгена-Сидора не мав вiн нiколи приемного погляду, анi доброго слова. Вiн важився прибирати позицiю й манери ментора, неначе б вона
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/olga-kobilyanska-8516426/ludina/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
notes
Примiтки
1
Царство брехнi пануе, як ще нiколи дотепер. А правда вiдважуеться виповзати зi свого кутка не iнакше, як закутана в привабливо-яскравi ганчiрки… (нiм.).
2
ц. к. – цiсарсько-королiвський.
3
як кажуть простенькi люди
4
Завiд – професiя.
5
Мiж iншим (франц.)
6
котрого вона бачила оногди в рапорtiсum
7
як се робив той бiдняка, той Колумб
8
того б вона й рада бачити, хто б науку любив
9
вона iх ненавидiла
10
Взяти «пiк» – завзятися, присiкатися.
11
найстарша перебувала в одноi кревнячки, а наймолодша була ще незрiла до того трiйла
12
Варiяцтва – божевiлля.
13
справдешне чисте серце материнське завсiгди на правiй дорозi
14
з болем i лютiстю заразом
15
то се вже брехав, як собака