Психологiя людських спiльнот
Густав Лебон
Гюстав Лебон – французький психолог, соцiолог, антрополог, iсторик та публiцист, найбiльше вiдомий як засновник соцiальноi психологii як науки i автор одного з перших варiантiв доктрини «масового суспiльства». Гюстав Лебон обстоював iдею расового детермiнiзму в розвитку цивiлiзацii. У якостi пiдгрунтя соцiальноi еволюцii вiн розглядав не розум, а iррацiонально-вольову, емоцiйну сферу психiчного життя – почуття i вiрування. «Психологiя народiв» присвячена питанням утворення, розвитку i згасання людських рас i ролi, яку грають в цих процесах керуючi народом iдеi i люди. «Психологiя мас» або «Психологiя натовпу» стала роздiлом соцiальноi психологii, який вивчае поведiнку груп людей i вiдмiнностi у поводженнi юрби та окремих ii осiб (iндивiдiв). Мова про раптовi соцiальнi змiни, спричиненi дiями великих груп людей, якi не були б притаманними одному учаснику подiй. Змiст: Психологiя народiв. Психологiя мас.
Гюстав Лебон
ПСИХОЛОГІЯ ЛЮДСЬКИХ СПІЛЬНОТ
ПСИХОЛОГІЯ НАРОДІВ
Вступ
Сучаснi iдеi рiвностi й психологiчнi основи iсторii
Виникнення i розвиток iдеi рiвностi. – Спричиненi нею наслiдки. – Чим же обернулося ii застосування. Нинiшнiй ii вплив на маси. – Завдання, намiченi в цiй роботi. – Дослiдження головних чинникiв загальноi еволюцii народiв. Чи виникае ця еволюцiя з установ? – Чи не мiстять в собi елементи кожноi цивiлiзацii – установи, мистецтва, вiрування тощо – вiдомих психологiчних основ, властивих кожному народу зокрема? – Значення випадку в iсторii i незмiннi закони. – Труднощi змiни спадкових iдей в даному суб’ектi.
Ідеi, правлячi установами народiв, проходять дуже довгу еволюцiю. Утворюючись дуже повiльно, вони разом з тим дуже повiльно зникають. Ставши для освiчених голiв очевидними помилками, вони ще дуже довго залишаються незаперечними iстинами для натовпу i продовжують впливати на темнi народнi маси. Якщо важко навiяти нову iдею, то ще важче знищити стару. Людство постiйно i вiдчайдушно чiпляеться за мертвi iдеi i мертвих богiв.
Уже майже пiвтора столiття пройшло з того часу, як поети i фiлософи, вкрай неосвiченi щодо первiсноi iсторii людини, рiзноманiтностi ii душевноi органiзацii i законiв спадковостi, кинули в свiт iдею рiвностi людей i рас.
Ця iдея, дуже зваблива для мас, незабаром мiцно закрiпилася в iх душi i не забарилася принести своi плоди. Вона вразила основи старих спiльнот, породила одну з найстрашнiших революцiй i кинула захiдний свiт в цiлу низку сильних конвульсiй, яким неможливо передбачити кiнця.
Без сумнiву, деякi з нерiвностей, якi роздiляють iндивiдуумiв i раси, були занадто очевидними для того, щоб доводилося серйозно iх оскаржувати; але люди легко втiшалися тим, що цi нерiвностi – тiльки наслiдки вiдмiнностей у вихованнi, що всi люди народжуються однаково розумними i добрими i що однi тiльки установи могли iх розбестити. Засiб проти цього був дуже простим: перебудувати установи i дати всiм людям однакове виховання. Таким чином, установи та просвiтництво стали великою панацеею сучасних демократiй, засобом для виправлення нерiвностей, образливих для великих принципiв, якi е единими божествами сучасностi.
Втiм, новiтнi успiхи науки з’ясували всю безплiднiсть егалiтарних теорiй i довели, що розумова безодня, створена минулим мiж людьми i расами, може бути заповнена тiльки дуже повiльними спадковими накопиченнями. Сучасна психологiя разом з суворими уроками досвiду показала, що виховання i установи, пристосованi до вiдомих осiб i до вiдомих народiв, можуть бути дуже шкiдливими для iнших. Але не у владi фiлософiв пiсля переконання у iх помилковостi вилучити з обiгу iдеi, пущенi ними в свiт. Наче рiка, яка вийшла з берегiв i яку не здатна утримати нiяка гребля, iдея продовжуе свiй спустошливий, величний i страшний потiк.
І дивiться, яка непереможна сила iдеi! Немае жодного психолога, жодноi скiльки-небудь освiченоi державноi людини, i особливо – жодного мандрiвника, який би не знав, наскiльки хибно химерним е поняття про рiвнiсть людей, що перевернуло свiт, викликало в Європi гiгантську революцiю i кинуло Америку в криваву вiйну за вiддiлення Пiвденних Штатiв вiд Пiвнiчноамериканського Союзу; нiхто не мае морального права iгнорувати те, наскiльки нашi установи i виховання згубнi для нижчих народiв; i за всiм тим не знайдеться жодноi людини – принаймнi у Францii, – яка б, досягнувши влади, могла б опиратися громадськiй думцi i не вимагати цього виховання i виконання цих установ вiд туземцiв наших колонiй. Застосування системи, виведеноi з наших iдей рiвностi, розоряе метрополiю i поступово призводить всi нашi колонii в стан плачевного занепаду; але принципи, з яких система походить, ще не похитнулися.
Будучи, втiм, далекою вiд занепаду, iдея рiвностi продовжуе ще рости. В iм’я цiеi рiвностi соцiалiзм, який, мабуть, мае незабаром поневолити бiльшiсть народiв Заходу, домагаеться забезпечення iхнього щастя. В його iм’я сучасна жiнка вимагае для себе однакових прав i однакового виховання з чоловiком.
Про полiтичнi та соцiальнi перевороти, виробленi цими принципами рiвностi, i про тi набагато важливiшi, якi iм судилося ще породити, маси анiтрохи не дбають, а полiтичне життя державних людей занадто коротке для того, щоб вони про це бiльше турбувалися. Втiм, верховний володар сучасностi – громадська думка, i було б абсолютно неможливо не слiдувати за ним.
Для оцiнки соцiальноi важливостi якоi-небудь iдеi немае бiльш вiрного мiрила, нiж та влада, яку вона мае над умами. Частка iстини або брехнi, яка в нiй е, може являти iнтерес тiльки з фiлософськоi точки зору. Коли справжня або помилкова iдея перейшла у мас в почуття, то повиннi поступово проявлятися всi наслiдки, якi з неi випливають.
Отже, за допомогою освiти i установ потрiбно приступити до здiйснення сучасноi мрii про рiвнiсть. З iх допомогою ми намагаемося, виправляючи несправедливi закони природи, вiдлити в одну форму мiзки негрiв з Мартiнiки, Гваделупи i Сенегалу, мiзки арабiв з Алжиру i, нарештi, мiзки азiатiв. Звичайно, це – абсолютно нездiйсненна химера, але хiба не постiйна гонитва за химерами становила досi головне заняття людства? Сучасна людина не може ухилитися вiд закону, якому пiдпорядковувалися його предки.
Я в iншому мiсцi показав плачевнi результати, яких досягли европейським вихованням i установами серед нижчих народiв. Так само я виклав результати сучасноi освiти жiнок i не маю намiру тут повертатися до старого. Питання, якi нам належить вивчити в цiй роботi, матимуть бiльш загальний характер.
Залишаючи осторонь подробицi або звертаючись до них лише тому, що вони виявляться необхiдними для доведення викладених принципiв, я дослiджую утворення i душевний лад iсторичних рас, тобто штучних рас, утворених в iсторичнi часи випадковостями завоювань, iммiграцiй i полiтичних змiн, i постараюся довести, що з цього душевного ладу випливае iх iсторiя. Я встановлю ступiнь мiцностi i мiнливостi характерiв рас i спробую також дiзнатися, чи прямують iндивiдууми i народи до рiвностi або, навпаки, прагнуть якомога бiльше вiдрiзнятися один вiд одного. Довiвши, що елементи, з яких утворюеться цивiлiзацiя (мистецтво, установи, вiрування), складають безпосереднi продукти расовоi душi i тому не можуть переходити вiд одного народу до iншого, я визначу тi непереборнi сили, вiд дii яких цивiлiзацii починають меркнути i потiм згасають. Ось питання, якi менi вже доводилося не раз обговорювати в моiх працях про цивiлiзацii Сходу. На цей маленький том слiд дивитися лише як на короткий iх синтез.
Найбiльш яскраве враження, винесене мною з тривалих подорожей рiзними краiнами, – це те, що кожен народ мае душевний лад настiльки стiйкий, як i його анатомiчнi особливостi, i саме вiд нього i походять його почуття, його думки, його установи, його вiрування i його мистецтва. Токвiль та iншi знаменитi мислителi думали знайти в установах народiв причину iх розвитку. Я ж переконаний в iншому i сподiваюся довести, беручи приклади якраз з тих краiн, якi вивчав Токвiль, що установи мають на розвиток цивiлiзацiй вкрай малий вплив. Вони найчастiше е наслiдками, але дуже рiдко бувають причинами.
Без сумнiву, iсторiя народiв визначаеться дуже рiзними факторами. Вона сповнена особливими подiями, випадковостями, якi були, але могли i не бути. Однак поряд з цими випадковостями, з цими побiчними обставинами iснують великi незмiннi закони, якi керують загальним рухом кожноi цивiлiзацii. Цi незмiннi, найзагальнiшi i найосновнiшi закони випливають з душевного ладу рас. Життя народу, його установи, його вiрування i мистецтва – лише видимi продукти його невидимоi душi. Для того, щоб який-небудь народ перетворив своi установи, своi вiрування i свое мистецтво, вiн повинен спочатку переробити свою душу; для того щоб вiн мiг передати iншому свою цивiлiзацiю, потрiбно, щоб вiн був спроможний передати йому також свою душу. Без сумнiву, не те нам говорить iсторiя; але ми легко доведемо, що, записуючи протилежнi твердження, вона вводить себе в оману порожньою видимiстю.
Менi довелося одного разу викласти перед великим конгресом деякi з iдей, якi розвиваються в цiй працi.
На зборах було всiлякого видатного люду: мiнiстри, губернатори колонiй, адмiрали, професори, науковцi, якi належали до цвiту рiзних нацiй. Я розраховував зустрiти в подiбному зiбраннi деяку однодумнiсть щодо основних питань. Однак ii зовсiм не було. Висловленi думки виявилися абсолютно не залежними вiд ступеня культурностi тих, хто iх висловлював.
Передавало цi погляди, головним чином, те, що становило спадковi почуття рiзних рас, до яких належали члени названого конгресу. Нiколи менi не було так ясно, що люди кожноi раси мають, незважаючи на рiзницю iх соцiального стану, не зруйновний запас iдей, традицiй, почуттiв, способiв мислення, що складае несвiдомий спадок iхнiх предкiв, проти якого всякi аргументи абсолютно безсилi.
Насправдi, думка людей перетворюеться не впливом розуму. Ідеi починають впливати тiльки тодi, коли вони пiсля дуже повiльноi переробки перетворилися на почуття i проникли, вiдповiдно, в темну сферу несвiдомого, де виробляються нашi думки. Для навiювання iдей книги мають не бiльшу силу, нiж слово. Так само не з метою переконувати, але частiше за все з метою розважитися, фiлософи витрачають свiй час на писання. Лиш тiльки людина виходить зi звичайного кола iдей середовища, в якому iй доводиться жити, вона повинна заздалегiдь вiдмовитися вiд будь-якого впливу i задовольнятися вузьким колом читачiв, якi самостiйно дiйшли до iдей, аналогiчних тим, якi вона захищае.
Однi тiльки вiруючi апостоли можуть змусити себе слухати, плисти проти течii, змiнювати iдеал цiлого поколiння, але це найчастiше завдяки вузькостi iх думки i певнiй дозi фанатизму, в чому iм не можна заздрити.
Втiм, не писанням книг вони допомагають перемогти якомусь вiруванню. Вони довго сплять в землi, перш нiж заманеться лiтераторам, зайнятим фабрикацiею легенд про них, змусити iх говорити.
Книга перша
Психологiчнi властивостi рас
Роздiл I
Душа рас
Як натуралiсти класифiкують види. – Застосування до людини iх методiв. – Слабка сторона сучасних класифiкацiй людських рас. – Пiдстави психологiчноi класифiкацii. – Середнi типи рас. – До якоi мiри дозволяе iх встановити спостереження. – Психологiчнi чинники, якi визначають середнiй тип раси. – Вплив предкiв i безпосереднiх батькiв. – Загальне психологiчне надбання, яким володiють всi iндивiдууми вiдомоi раси. – Величезний вплив померлих поколiнь на сучаснi. – Математичнi основи цього впливу. – Як колективна душа поширюеться вiд сiм’i на село, мiсто, провiнцiю. – Переваги i небезпеки, якi випливають з утворення мiста як вiдокремленого цiлого. – Обставини, за яких утворення колективноi душi неможливе. – Приклад Італii. – Як природнi раси поступилися мiсцем iсторичним расам.
Натуралiсти засновують свою класифiкацiю видiв на присутностi певних анатомiчних особливостей, вiдтворюваних спадковiстю з правильнiстю i постiйнiстю. Ми тепер знаемо, що цi особливостi змiнюються спадковим накопиченням непомiтних змiн; але якщо розглядати тiльки короткий перiод iсторичних часiв, то можна сказати, що види незмiннi.
При застосуваннi до людини методи класифiкацii натуралiстiв дали можливiсть встановити вiдоме число зовсiм вiдмiнних типiв. Грунтуючись на суто анатомiчних ознаках, таких як колiр шкiри, форма i емнiсть черепа, стало можливим встановити, що людський рiд складаеться з багатьох абсолютно вiдмiнних видiв i, ймовiрно, дуже рiзного походження. Для вчених, якi вiдносяться з благоговiнням до мiфологiчних традицiй, цi види е не бiльше нiж раси. Але, як грунтовно хтось сказав, «якби негр i кавказець були равликами, то всi зоологи одноголосно стверджували б, що вони становлять рiзнi види, якi нiколи не могли походити вiд однiеi i тiеi ж пари, вiд якоi вони поступово вiддалялися».
Цi анатомiчнi особливостi, принаймнi, тi з них, якi мають вiдношення до нашого аналiзу, допускають тiльки загальнi, дуже грубi подiли. Їх вiдмiнностi з’являються тiльки у людських видiв, абсолютно вiдмiнних один вiд одного, наприклад у бiлих, негрiв i жовтих. Але народи, дуже схожi за своiм зовнiшнiм виглядом, можуть сильно вiдрiзнятися своiми способами вiдчувати, дiяти i, отже, своiми цивiлiзацiями, своiми вiруваннями, своiми мистецтвами. Чи можливо поеднати в одну групу iспанця, англiйця та араба?
Чи не очевидними е iснуючi мiж ними психiчнi вiдмiнностi, i чи не прочитуються вони на кожнiй сторiнцi iхньоi iсторii?
За браком анатомiчних особливостей хотiли спертися для класифiкацii вiдомих народiв на рiзнi елементи, такi як мови, вiрування i полiтичнi установи; але подiбнi класифiкацii не витримують серйозноi критики. Принагiдно ми покажемо, що багато народiв зумiли асимiлюватися, змiнивши чужi мови, вiрування i установи настiльки, щоб вони могли узгоджуватися з iх душевним складом.
Пiдстави для класифiкацii, яких не можуть дати анатомiя, мови, середовище, полiтичнi угруповання, даються нам психологiею. Остання показуе, що позаду установ, мистецтв, вiрувань, полiтичних переворотiв кожного народу знаходяться вiдомi моральнi та iнтелектуальнi особливостi, з яких випливае його еволюцiя. Цi особливостi в своiй сукупностi й утворюють те, що можна назвати душею раси.
Кожна раса мае таку ж стiйку психiчну органiзацiю, як ii анатомiчна органiзацiя. Те, що перша знаходиться в залежностi вiд будови мозку, в цьому важко сумнiватися. Проте оскiльки наука ще недостатньо пiшла вперед, щоб показати нам деталi його механiзму, то ми не можемо брати його за основу. Втiм, ближче знайомство з ним анiтрохи не може змiнити опису психiчноi органiзацii, яка з нього випливае i яку вiдкривае нам спостереження.
Моральнi й iнтелектуальнi особливостi, сукупнiсть яких виражае душу народу, являють собою синтез всього його минулого, спадок всiх його предкiв i спонукальнi причини його поведiнки. В окремих iндивiдуумiв тiеi самоi раси вони здаються настiльки ж мiнливими, як риси обличчя; але спостереження показуе, що бiльшiсть iндивiдуумiв цiеi раси завжди мае певну кiлькiсть загальних психологiчних особливостей, так само мiцних, як анатомiчнi ознаки, за якими класифiкуються види. Як i цi останнi, психологiчнi особливостi вiдтворюються спадковiстю з правильнiстю i постiйнiстю.
Цей агрегат загальних психологiчних особливостей становить те, що обгрунтовано називають нацiональним характером. Їх сукупнiсть утворюе середнiй тип, що дае можливiсть визначити народ. Тисяча французiв, тисяча англiйцiв, тисяча китайцiв, взятих випадково, звичайно, повиннi вiдрiзнятися один вiд одного; проте вони володiють через спадковiсть iхньоi раси загальними властивостями, на пiдставi яких можна вiдтворити iдеальний тип француза, англiйця, китайця, аналогiчний iдеальному типу, який уявляе собi натуралiст, коли вiн в загальному описуе собаку або коня. У додатку до зiбрання рiзновидiв собак чи коней подiбний опис може мiстити тiльки спiльнi для всiх ознаки, але зовсiм не тi, за якими можна розрiзняти iх численнi породи.
Якщо тiльки раса досить давня i, вiдповiдно, однорiдна, то середнiй ii тип досить добре визначився для того, щоб швидко змiцнитися в думцi спостерiгача.
Коли ми вiдвiдуемо чужий народ, то тiльки особливостi, якi нас вражають, можна визнати загальними для всiх мешканцiв вiдвiдуваноi нами краiни, тому що тiльки вони постiйно повторюються.
Індивiдуальнi вiдмiнностi рiдко повторюються, а тому i вислизають вiд нас; i незабаром ми не тiльки вмiемо розрiзняти з першого погляду англiйця, iталiйця, iспанця, але починаемо помiчати в них вiдомi моральнi та iнтелектуальнi особливостi, якi складають якраз тi основнi риси, про якi ми говорили вище. Англiець, гасконець, нормандець, фламандець вiдповiдають в нашому уявленнi цiлком визначеному типу, який ми можемо легко описати. Додатковий опис окремого iндивiдууму може бути недостатнiм, а iнодi й невiрним; але стосовно бiльшостi iндивiдуумiв певноi раси вiн дае найточнiше його зображення.
Несвiдома мозкова робота, за допомогою якоi визначаються фiзичний i психiчний тип якого-небудь народу, абсолютно тотожна по сутi з методом, який дае можливiсть натуралiсту класифiкувати види.
Ця тотожнiсть психiчноi органiзацii бiльшостi iндивiдуумiв певноi раси мае дуже простi фiзiологiчнi пiдстави. Кожен iндивiдуум, в дiйсностi, е безпосередньо продукт не тiльки своiх безпосереднiх батькiв, але ще – своеi раси, тобто всього ланцюга його предкiв. Вчений-економiст Шейсон вирахував, що у Францii, якщо рахувати по три поколiння на сторiччя, кожен з нас мае в своiх жилах кров принаймнi 20 мiльйонiв сучасникiв будь-якого тисячолiття… «Всi жителi однiеi й тiеi ж мiсцевостi, однiеi й тiеi ж провiнцii за необхiдностi мають спiльних предкiв, зробленi з однiеi глини, носять один вiдбиток i постiйно зводяться назад до середнього типу тим довгим i важким ланцюгом, якого вони е тiльки останнi ланки. Ми водночас дiти своiх батькiв i своеi раси. Не тiльки почуття, але ще фiзiологiя i спадковiсть роблять для нас батькiвщину другою матiр’ю».
Якщо перекласти мовою механiки впливи, яким пiддаеться iндивiдуум i якi керують його поведiнкою, то можна сказати, що вони бувають троякi.
Перший i, ймовiрно, найважливiший – вплив предкiв; другий – вплив безпосереднiх батькiв; третiй, котрий зазвичай вважають найпотужнiшим i який, однак, е найслабшим, – вплив середовища. Це останне, якщо розумiти пiд ним рiзнi фiзичнi i моральнi впливи, яким пiддаеться людина протягом свого життя i, звичайно, впродовж свого виховання, виробляе тiльки дуже слабкi змiни. Фактори середовища починають реально впливати тiльки тодi, коли спадковiсть накопичувала iх в одному i тому ж напрямку протягом дуже довгого часу.
Що б людина не робила, вона завжди i перш за все – представник своеi раси. Той запас iдей i почуттiв, який приносять з народженням в свiт всi iндивiдууми однiеi i тiеi ж раси, утворюе душу раси. Невидима у своiй сутностi, ця душа дуже видима в своiх проявах, так як в дiйсностi вона управляе всiею еволюцiею народу.
Можна порiвнювати расу зi з’еднанням клiтинок, якi утворюють живу iстоту. Цi мiльярди клiтинок мають дуже нетривале iснування, тим часом як тривалiсть iснування утвореноi iхнiм поеднанням iстоти вiдносно дуже довга; клiтини, отже, одночасно мають життя особисте i життя колективне, життя iстоти, для якоi вони служать речовиною. Так само кожен iндивiдуум якоi-небудь раси мае дуже коротке iндивiдуальне життя i дуже довге колективне. Це останне е життя раси, в якому вiн народився, продовженню якого вiн сприяе i вiд якого вiн завжди залежить.
Раса тому повинна бути розглянута як постiйна iстота, не пiдпорядкована дii часу.
Ця постiйна iстота складаеться не тiльки з живучих iндивiдуумiв, що утворюють його в даний момент, але також з довгоi низки мертвих, якi були iх предками. Щоб зрозумiти iстинне значення раси, слiд продовжити ii одночасно в минуле i в майбутне. Вони керують незмiрною частиною несвiдомого – тiею невидимою сферою, яка тримае пiд своею владою всi прояви розуму i характеру. Долею народу керують набагато бiльшою мiрою померлi поколiння, нiж живi. Ними одними закладено основу раси. Столiття за столiттям вони творили iдеi i почуття i, вiдповiдно, всi спонукальнi причини нашоi поведiнки. Померлi поколiння передають нам не тiльки свою фiзичну органiзацiю; вони вселяють нам також своi думки. Небiжчики – единi незаперечнi господарi живих. Ми несемо тягар iхнiх помилок, ми отримуемо нагороду за iх чесноти.
Утворення психiчного складу народу не вимагае, як створення тваринних видiв, тих геологiчних перiодiв, величезна тривалiсть яких не пiддаеться нашим обчисленням. Воно, однак, вимагае досить довгого часу. Щоб створити в такому народi, як наш, навiть достатньо слабкою, ту спiльнiсть почуттiв, яка утворюе його душу, потрiбно було бiльше десяти столiть.
Цей перiод, дуже довгий для наших лiтописiв, в дiйсностi, досить короткий. Якщо такого вiдносно обмеженого промiжку часу достатньо, щоб закрiпити певнi особливостi, то це обумовлюеться тим, що дiюча впродовж конкретного часу в одному напрямку якась причина швидко утворюе дуже великi результати. Математики нам довели, що коли ця причина продовжуе виробляти один i той самий наслiдок, то причини зростають в арифметичнiй прогресii (1, 2, 3, 4, 5…), а наслiдки – в геометричнiй прогресii (2, 4, 8, 16, 32…).
Причини е логарифми наслiдкiв. У вiдомiй задачi про подвоення хлiбних зерен на шахiвницi вiдповiдний номер шаховоi клiтинки е логарифмом числа хлiбних зерен.
Так само для капiталу, вiдданого пiд складнi вiдсотки, закон зростання такий, що число рокiв е логарифмом зрослого капiталу. Цими мiркуваннями пояснюеться той факт, що бiльшiсть соцiальних явищ може бути вираженою швидко зростаючими геометричними кривими.
В iншiй роботi менi довелося довести, що вони можуть виражатися аналiтичним рiвнянням параболи або гiперболи.
Можливо, найважливiшою справою Французькоi революцii було те, що вона прискорила це утворення майже досконалим знищенням дрiбних нацiональностей: пiкардiйцiв, фламандцiв, бургундцiв, гасконцiв, бретонцiв, провансальцiв i т. д., мiж якими Францiя була колись роздроблена. Потрiбно, втiм, щоб об’еднання було повним, i саме тому, що французи складаються з дуже рiзних рас i мають, отже, занадто рiзнi iдеi i почуття, вони стають жертвами чвар, яких не знають бiльш однорiднi народи, наприклад, англiйцi. У цих останнiх англосакс, нормандець, древнiй бретонець, врештi-решт злившись, утворили дуже однорiдний тип, тому й спосiб iх дii однаковий. Завдяки цьому злиттю вони врештi-решт мiцно набули таких трьох головних основ народноi душi: загальних почуттiв, спiльних iнтересiв, спiльних вiрувань. Коли якась нацiя досягла цього об’еднання, то встановлюеться iнстинктивна згода всiх ii членiв з усiх значних питань i серйознi розбiжностi не можуть виникати бiльше в ii надрах.
Ця спiльнiсть почуттiв, iдей, вiрувань та iнтересiв, створена повiльними спадковими накопиченнями, надае психiчному складу народу велику схожiсть i велику мiцнiсть, забезпечуючи йому водночас величезну силу. Вона створила велич Риму в давнину, перевагу англiйцiв в нашi днi. З того часу, як ця спiльнiсть зникае, народи розпадаються. Роль Риму скiнчилася, коли вiн перестав нею володiти.
Завжди у всiх народiв i в усi часи бiльшою чи меншою мiрою iснувало це сплетiння спадкових почуттiв, iдей, традицiй i вiрувань, яке утворюе душу якоiсь спiльноти людей, але його прогресивне розширення вiдбувалося вкрай повiльно. Обмежена спочатку сiм’ею колективна душа поступово поширювалася на село, мiсто, провiнцiю. Вона охопила собою всiх жителiв краiни тiльки в порiвняно недавнi часи. Тiльки тодi виникло поняття батькiвщини в тому сенсi, в якому ми його нинi розумiемо. Воно стае можливим тiльки тодi, коли утворилася нацiональна душа.
Греки нiколи не пiднiмалися вище поняття мiста, i iх мiста завжди воювали одне з одним, тому що вони завжди були дуже далекi одне до одного.
Індiя впродовж 2000 рокiв не знала iншоi форми еднання, крiм села, i ось чому вона протягом двох тисячолiть жила завжди пiд владою чужоземних володарiв, ефемернi монархii яких з такою ж легкiстю руйнувалися, як i виникали.
Дуже слабке з точки зору вiйськовоi могутностi поняття мiста як винятковоi вiтчизни було, навпаки, завжди дуже сильним вiдносно розвитку цивiлiзацii. Менша, нiж душа батькiвщини, душа мiста бувала iнодi бiльш плiдною. Афiни – в давнину, Флоренцiя i Венецiя – в Середнi вiки показують нам, якого рiвня цивiлiзацii можуть досягти невеликi скупчення людей.
Коли маленькi мiста або невеликi провiнцii живуть довгий час самостiйним життям, вони врештi-решт здобувають таку стiйку душу, що злиття ii з душами сусiднiх мiст i провiнцiй, яке прагне до утворення нацiональноi душi, стае неможливим.
Подiбне злиття навiть тодi, коли воно може вiдбутися, тобто коли стикаються елементи не дуже несхожi, нiколи не бувае справою одного дня, а тiльки справою цiлих столiть. Потрiбнi Рiшелье або Бiсмарки, щоб завершити подiбну справу; але i такi люди завершують ii лише тодi, коли вона вже попередньо довгий час пiдготовлялася. Звичайно, яка-небудь краiна на кшталт Італii може вiдразу, завдяки винятковим обставинам, утворити едину державу, але було б помилкою вважати, що вона майже одночасно здобувае i нацiональну душу. Я легко визначаю в Італii п’емонтцiв, сицилiйцiв, венецiанцiв, римлян i тощо; але не бачу ще там iталiйцiв.
Якою б не була дослiджувана нинi раса, чи буде вона однорiдною чи нi, але через один лише той факт, що вона цивiлiзована i з давнiх часiв увiйшла в iсторiю, ii слiд завжди розглядати як штучну расу, а не як природну. Природнi раси можна знайти нинi тiльки у дикунiв. Тiльки у них можна спостерiгати народи, чистi вiд усякоi помiсi. Бiльша ж частина цивiлiзованих рас сьогоднi тiльки iсторичнi раси.
Ми не маемо намiру тепер займатися походженням цих рас. Утворенi вони природою або iсторiею – це не важливо. Нас цiкавлять тiльки iх особливостi, якi в них виробило тривале минуле. Цi особливостi зберiгаються впродовж столiть одними i тими ж умовами iснування, нагромаджуються спадковiстю i, нарештi, набувають неабиякоi стiйкостi та визначають тип кожного народу.
Роздiл II
Межi мiнливостi характеру рас
Мiнливiсть характеру рас, а не його сталiсть, становить уявне правило. – Пiдстави цiеi видимостi. – Незмiнюванiсть основних рис i змiнюванiсть другорядних. – Асимiляцiя психологiчних особливостей з незмiнними ознаками i мiнливими особливостями тваринних видiв. – Середовище, обставини, виховання дiють на побiчнi психологiчнi особливостi. – Прихованi можливостi характеру. – Приклади, якi подаються рiзними епохами. – Люди терору. – Чим вони стали б в iншi епохи. – Як, незважаючи на революцii, залишаються незмiнними нацiональнi характери. – Рiзнi приклади. – Висновок.
Тiльки уважно вивчивши розвиток цивiлiзацiй, можна встановити сталiсть психiчного складу рас. З першого погляду загальним правилом видаеться його мiнливiсть, а не сталiсть. Історiя народiв, дiйсно, може часом давати привiд припускати, що душi iх iнодi зазнають дуже швидких i значних змiн. Чи не здаеться вам, наприклад, що iснуе значна рiзниця мiж характером англiйця часiв Кромвеля i характером сучасного англiйця? Чи не е для вас сучасний iталiець, обережний i хитрий, абсолютно вiдмiнним вiд рiзкоi i лютоi людини, якою нам його описуе в своiх мемуарах Бенвенуто Челлiнi? Не йдучи так далеко, обмежимося кордонами Францii. Скiльки вiдбулося видимих змiн в характерi французiв за незначне число столiть й iнодi навiть рокiв? Який iсторик не вiдзначав вiдмiнностей в характерi мiж XVII i XVIII столiттями? І в нашi днi: чи не здаеться вам, що iснуе прiрва мiж характерами непохитних членiв конвенту i слухняними рабами Наполеона?
Однак це були однi й тi ж люди, i за кiлька рокiв вони здаються абсолютно iншими.
Щоб роз’яснити причини цих змiн, ми повиннi, перш за все, згадати, що психологiчний вид, подiбно анатомiчному, складаеться з дуже невеликого числа основних незмiнних особливостей, навколо яких групуються змiнюванi й непостiйнi другоряднi ознаки. Скотар, який змiнюе видиму структуру якоi-небудь тварини, садiвник, який переробляе зовнiшнiй вигляд якоi-небудь рослини до такоi мiри, що недосвiдчене око насилу ii може впiзнати, анiтрохи не торкнулися основних особливостей виду; вони тiльки дiяли на його побiчнi ознаки. Незважаючи на всi старання мистецтва, основнi особливостi завжди прагнуть вийти назовнi у кожному новому поколiннi.
І психiчна органiзацiя мае основнi особливостi настiльки ж незмiннi, як анатомiчнi ознаки видiв; але вона водночас володiе i легко змiнюваними другорядними особливостями; цi останнi можуть легко змiнити середовище, обставини, виховання i рiзнi фактори.
Нам потрiбно також згадати, i це найважливiше, що в своiй психiчнiй органiзацii ми маемо всiлякi задатки характеру, яким обставини не завжди дають можливiсть виявлятися. Оскiльки вони випадково отримали застосування – вiдразу ж утворюеться бiльш-менш ефемерна нова особистiсть. Цим саме пояснюеться те, що в епохи великих релiгiйних i полiтичних криз спостерiгають такi миттевi пертурбацii в характерi, що здаеться, нiби все змiнилося: звичаi, iдеi, поведiнка тощо. Дiйсно, все змiнилося, як поверхня спокiйного озера, схвильованого бурею, але дуже рiдко бувае, щоб це було надовго.
Через цi задатки характеру, якi приводять в дiю певнi винятковi подii, дiячi великих релiгiйних i полiтичних криз здаються нам вищими iстотами в порiвняннi з нами, свого роду велетнями, по вiдношенню до яких ми е якимись жалюгiдними покидьками. Однак це були такi ж люди, як i ми, у них обставини привели в дiю задатки характеру, якими володiють всi. Вiзьмiть, наприклад, цих «гiгантiв конвенту», якi дивилися зухвало на збройну Європу i посилали своiх супротивникiв на гiльйотину за просте протирiччя. Це були, по сутi, такi ж поважнi i мирнi обивателi, як i ми, якi зазвичай, ймовiрно, вели б у стiнах свого кабiнету, своеi контори дуже тихе i безбарвне iснування. Винятковi подii привели в рух деякi клiтинки в iх мозку, що залишилися без застосування в звичайному станi, i вони стали тими колосальними постатями, яких потомство вже не в змозi зрозумiти. Сто рокiв потому Робесп’ер був би, без сумнiву, чесним мировим суддею, дуже дружнiм зi своiм священиком; Фукье-Тенвiль – судовим слiдчим, який володiе, можливо, трохи бiльшою суворiстю, нiж його колеги, i зарозумiлим ставленням людей його професii, але якого, ймовiрно, дуже високо цiнували б за його шаленство в переслiдуваннi злочинцiв; Сен-Жюст був би чудовим шкiльним учителем, шанованим своiми начальниками i дуже гордим академiчними пальмовими гiлками, якi йому, напевно, вдалося б отримати. Втiм, щоб не сумнiватися в законностi наших передбачень, досить подивитися на те, що зробив Наполеон з лютих терористiв, якi ще не встигли перерубати одне одному голови. Бiльша iх частина стала столоначальниками, викладачами, суддями або префектами. Хвилi, пiднятi бурею, про якi ми говорили вище, заспокоiлися, i схвильоване озеро прийняло знову свiй спокiйний вигляд.
Навiть у найбiльш тривожнi епохи, якi утворюють найдивнiшi змiни в особистостях, можна легко пiд новими формами вiдшукати основнi риси раси. Хiба централiстський, самовладний i деспотичний режим суворих якобiнцiв насправдi сильно вiдрiзнявся вiд централiстського, самовладного i деспотичного режиму, який п’ятнадцять столiть монархii глибоко укорiнили в душi французiв? Пiсля всiх революцiй латинських народiв завжди з’являеться цей суворий режим, ця невилiковна потреба бути керованими, тому що вiн являе собою свого роду синтез iнстинктiв iх раси. Не через один тiльки ореол своiх перемог Бонапарт став володарем.
Коли вiн перетворив республiку в диктатуру, спадковi iнстинкти раси виявлялися з кожним днем все з бiльшою i бiльшою iнтенсивнiстю, i за вiдсутностi артилерiйського офiцера було б достатньо якого-небудь авантюриста. П’ятдесят рокiв по тому досить було з’явитися спадкоемцю його iменi, щоб зiбрати голоси цiлого народу, змученого свободою i який жадав рабства. Не Брюмер зробив Наполеона, а душа народу, який майже добровiльно йшов пiд його залiзну п’яту.
«За першим помахом, – пише Тен, – французи пiдкорилися i вiдчували себе при цьому природно; нижчi – селяни i солдати – з тваринною вiрнiстю; вищi – сановники i чиновники – з вiзантiйським раболiпством. З боку республiканцiв – нiякого опору; навпаки, саме серед них вiн знайшов своi кращi знаряддя управлiння: сенаторiв, депутатiв, членiв Нацiональноi ради, суддiв, всякого роду адмiнiстраторiв. Одразу пiд проповiддю свободи i рiвностi вiн розгадав iх самовладнi iнстинкти, iх жагу командувати, гнобити, хоча б i пiдпорядковано, i зверх того у бiльшостi з них апетити до грошей i насолоди. Мiж делегатом Комiтету Громадського Порятунку i яким-небудь мiнiстром, префектом або супрефектом Імперii рiзниця незначна: це та сама людина, але в iншому костюмi, спочатку в тозi революцiонера, а потiм у вiцмундирi чиновника».
Якщо вплив середовища на людину здаеться настiльки великим, то головним чином тому, що воно дiе на побiчнi i тимчасовi особливостi або на ще прихованi задатки характеру, про якi нам вище довелося говорити. Насправдi змiни не дуже глибокi.
Найбiльш мирна людина пiд впливом голоду може доходити до ступеня жорстокостi, який приводить ii до всiляких злочинiв, а iнодi навiть до того, що вона пожирае своiх ближнiх. Чи можна на пiдставi цього сказати, що ii звичайний характер остаточно змiнився?
З того, що умови цивiлiзацii приводять одних до надмiрних розкошiв i до всiх вад, якi становлять iх неминучий наслiдок, а iншим створюють дуже великi потреби, не даючи iм засобiв для iх задоволення, за цим може слiдувати загальне невдоволення i неспокiйний стан, якi будуть дiяти на поведiнку i викликати всiлякi перевороти, але в цих невдоволеннях, в цих переворотах завжди будуть проявлятися основнi риси раси. Англiйцi Сполучених Штатiв вносили колись в своi чвари пiд час мiжусобноi вiйни ту ж наполегливiсть, ту ж неприборкану енергiю, яку вони тепер вкладають в основу мiст, унiверситетiв i фабрик. Характер не змiнився. Змiнилися тiльки предмети, до яких вiн додавався.
Дослiджуючи один за одним рiзнi фактори, якi здатнi впливати на психiчний склад народiв, ми можемо завжди констатувати, що вони дiють на побiчнi i непостiйнi сторони характеру, але анiтрохи не зачiпають його основних рис або зачiпають iх лише шляхом дуже повiльних спадкових накопичень.
З написаного вище нiяк не можна зробити висновок, що психологiчнi особливостi рас зовсiм пiддаються змiнам; а тiльки те, що, подiбно до анатомiчних ознак, вони дуже стiйкi. Внаслiдок цiеi стiйкостi душа рас i змiнюеться так повiльно протягом вiкiв.
Роздiл III
Психологiчна iерархiя рас
Психологiчна класифiкацiя грунтуеться, подiбно до анатомiчноi класифiкацii, на констатуваннi невеликого числа постiйних i основних рис. – Психологiчна класифiкацiя людських рас. – Первiснi раси. – Нижчi раси. – Середнi раси. – Вищi раси. – Психологiчнi елементи, угруповання яких допускае цю класифiкацiю. – Елементи, якi мають найбiльшу важливiсть. – Характер. – Моральнiсть. – Розумовi якостi можуть змiнюватися вихованням. – Якостi характеру постiйнi i складають незмiнний елемент кожного народу. – Їх роль в iсторii. – Чому рiзнi раси не можуть розумiти i впливати один на одного. – Причини неможливостi змусити нижчий народ прийняти вищу цивiлiзацiю.
Коли в галузi природознавства доводиться встановлювати пiдстави для класифiкацii видiв, то праця ця полегшуеться тим, що незмiннi i, вiдповiдно, основнi ознаки, за якими визначаеться кожен вид, дуже нечисленнi. Їхнiй перелiк завжди займае кiлька рядкiв. Це тому, що в дiйсностi натуралiст займаеться тiльки незмiнними ознаками, не звертаючи нiякоi уваги на тимчасовi. Втiм, цi основнi ознаки неминуче тягнуть за собою цiлу низку iнших.
Те ж саме – з психологiчними ознаками рас.
Якщо вдаватися в подробицi, то мiж одним народом та iншим, мiж одним iндивiдуумом та iншим можна помiтити незлiченнi й тонкi вiдмiнностi; але якщо звертати увагу тiльки на основнi ознаки, то доведеться визнати, що для кожного народу вони нечисленнi. Тiльки на прикладах (ми скоро наведемо дуже характернi) можна ясно показати вплив цього невеликого числа основних ознак на життя народiв.
Пiдстави психологiчноi класифiкацii рас можуть бути викладенi лише пiсля детального вивчення психологii рiзних народiв. Для цiеi працi потрiбнi були б томи; ми ж обмежимося тим, що накидаемо iх психологiю великими штрихами. Розглядаючи тiльки головнi психологiчнi ознаки людських рас, ми можемо роздiлити iх на такi чотири групи: первiснi раси, нижчi, середнi i вищi.
Первiснi раси – тi, у яких не знаходимо жодного слiду культури i якi зупинилися на тiй епосi первiсноi тваринностi, яку переживали нашi предки в кам’яному вiцi: такими е нинiшнi фiджiйцi й австралiйцi.
Крiм первiсних рас iснують ще нижчi раси, головними представниками яких е негри. Вони здатнi до зачаткiв цивiлiзацii, але тiльки до зачаткiв. Нiколи iм не вдавалося пiднятися вище зовсiм варварських форм цивiлiзацii, хоча випадок робив iх (наприклад, негрiв Сан-Домiнго) спадкоемцями вищих цивiлiзацiй.
До середнiх рас ми вiдносимо китайцiв, японцiв, монголiв i семiтичнi народи. Через ассiрiйцiв, монголiв, китайцiв, арабiв вони створили високi типи цивiлiзацiй, якi могли бути перевершенi одними тiльки европейськими народами.
Серед вищих рас можуть займати мiсце тiльки iндоевропейськi народи. Як в давнину, в епоху грекiв i римлян, так i сьогоднi однi тiльки вони виявилися здатними до великих вiдкриттiв у сферi мистецтва, науки i промисловостi. Тiльки iм ми зобов’язанi тим високим рiвнем, якого досягла нинi цивiлiзацiя. Пара й електрика вийшли з iх рук. Найменш розвиненi з цих вищих рас, наприклад iндуси, пiднеслися в сферi мистецтва, лiтератури i фiлософii до такого рiвня, якого нiколи не могли досягти монголи, китайцi i семiти.
Мiж чотирма великими групами, якi ми щойно перерахували, неможливе нiяке злиття; розумова прiрва, яка iх розмежовуе, очевидна. Труднощi починаються тiльки тодi, коли хочуть подiлити цi групи. Англiець, iспанець, росiянин вiдносяться до групи вищих народiв; проте ми добре знаемо, що мiж ними iснують дуже великi вiдмiнностi. Щоб визначити цi вiдмiнностi, потрiбно окремо описати характер кожного народу. Це ми скоро зробимо для двох з них для того, щоб застосувати наш метод i показати важливiсть його результатiв. Поки ж ми назвемо тiльки в найзагальнiших рисах природу головних психологiчних елементiв, за якими можна розрiзняти раси.
У первiсних i нижчих рас (немае потреби iх вiдшукувати серед справжнiх дикунiв, так як нижчi верстви европейських суспiльств подiбнi первiсним iстотам) можна завжди констатувати бiльшу чи меншу нездатнiсть мiркувати, тобто асоцiювати в мозку iдеi, щоб iх порiвнювати i помiчати iх подiбностi та вiдмiнностi, – iдеi, викликанi минулими вiдчуттями, або слова, якi служать iхнiми знаками, з iдеями, виробленими справжнiми вiдчуттями. З цiеi нездатностi мiркувати виникае велика легковiрнiсть i повна вiдсутнiсть критичноi думки. У вищiй iстотi, навпаки, здатнiсть асоцiювати iдеi i робити з них висновки дуже велика, критична думка i здатнiсть до точного мислення високо розвиненi.
У людей нижчих рас можна ще констатувати дуже слабкий ступiнь уваги i мiркування, дуже великий наслiдувальний розум, звичку робити з окремих випадкiв загальнi неточнi висновки, слабку здатнiсть спостерiгати i виводити зi своiх спостережень кориснi результати, надзвичайну мiнливiсть характеру i дуже велику непередбачливiсть. Інстинкт моменту – единий iх путiвник. Подiбно до Ісави – типу первiсноi людини – вони охоче продали б свое майбутне право первородства за справжню сочевичну юшку. Коли людина вмiе протиставляти найближчому iнтересу майбутнiй, ставити собi мету i з наполегливiстю переслiдувати ii, то вона вже здiйснила великий прогрес.
Така нездатнiсть передбачати вiддаленi наслiдки своiх вчинкiв i схильнiсть не мати iншого путiвника, крiм моментальних спонук, прирiкають iндивiдуума, так само як i расу, на те, щоб постiйно залишатися в дуже низькому станi. Тiльки у вiдповiдностi до того, як народи привчаються володiти своiми iнстинктами, тобто вiдповiдно до того, як вони набувають волi i, отже, влади над собою, вони починають розумiти важливiсть порядку, необхiднiсть жертвувати собою задля iдеалу i пiднестися до цивiлiзацii. Якби потрiбно було оцiнити одним мiрилом соцiальний рiвень народiв в iсторii, то я охоче прийняв би за масштаб ступiнь здатностi володiти своiми iнстинктами. Римляни в давнину та англо-американцi сьогоднi являють собою народи, якi мають цю якiсть у вищiй мiрi. Вона сильно сприяла збереженню iх величi.
Загальним угрупованням i вiдносним розвитком рiзних психологiчних елементiв утворюються типи психiчних органiзацiй, за якими можна встановити класифiкацiю iндивiдуумiв i рас. З цих психологiчних елементiв однi мають вiдношення до характеру, iншi – до розуму.
Вищi раси вiдрiзняються вiд нижчих як характером, так i розумом; але вищi народи мiж собою вiдрiзняються, головним чином, характером. Оскiльки цей пункт мае величезне суспiльне значення, то його слiд викласти ясно. Характер утворюеться поеднанням в рiзнiй пропорцii рiзних елементiв, якi психологи позначають нинi iм’ям почуття.
З тих, якi вiдiграють найбiльш важливу роль, головне, слiд вiдзначити наполегливiсть, енергiю, здатнiсть володiти собою – здатностi, якi виникають з волi. Ми згадаемо також серед основних елементiв характеру моральнiсть, хоча вона – синтез досить складних почуттiв. Це останне слово ми вживаемо в значеннi спадковоi поваги до правил, на яких покоiться iснування суспiльства. Мати моральнiсть для народу – означае мати певнi твердi правила поведiнки i не вiдступати вiд них. Оскiльки цi правила урiзноманiтнюються за часом i краiнам, то моральнiсть внаслiдок цього здаеться рiччю дуже мiнливою, i вона, в дiйсностi, така; але для цього народу, для даного моменту моральнiсть повинна бути абсолютно незмiнною. Дочка характеру, але нiтрохи не розуму, вона може вважатися мiцно встановленою тiльки тодi, коли стала спадковою i, отже, несвiдомою. Взагалi можна сказати, що велич народiв залежить, головним чином, вiд рiвня iх моральностi.
Розумовi якостi можуть легко змiнюватися пiд впливом виховання; риси характеру майже зовсiм випадають iз його дii. Якщо виховання дiе на них, то це бувае тiльки у натур байдужих, якi не мають майже нiякоi волi i, отже, легко схиляються в ту сторону, куди iх штовхають. Цi байдужi натури зустрiчаються в окремих iндивiдiв, але вкрай рiдко – у цiлого народу, i якщо iх можна побичити в ньому, то тiльки в моменти крайнього занепаду.
Вiдкриття розуму передаються легко вiд одного народу до iншого. Якостi характеру не можуть передаватися. Це тi незмiннi основнi елементи, якi дозволяють розрiзняти психiчний склад вищих народiв. Вiдкриття, зробленi завдяки розуму, складають загальне надбання людства; переваги або недолiки характеру складають виняткове надбання кожного народу. Це – незмiнна скеля, в яку хвиля повинна бити день у день протягом столiть, щоб обточити тiльки ii контури; вiн вiдповiдае специфiчнiй ознацi виду, плавнику риби, дзьобу пташки, зубу хижака. Характер народу, а не його розум визначае його розвиток в iсторii. Вплив характеру можна завжди вiдшукати у видимих примхах абсолютно безсилого випадку i дуже могутньоi долi, яка, за рiзними вiровченнями, керуе вчинками людей.
Вплив характеру – наймогутнiший фактор в життi народiв, мiж тим як вплив розуму, в дiйсностi, дуже слабкий. Римляни часiв занепаду мали бiльш витончений розум, нiж розум iх грубих предкiв, але вони втратили колишнi якостi свого характеру: наполегливiсть, енергiю, непереможну завзятiсть, здатнiсть жертвувати собою задля iдеалу, непорушну повагу до законiв, якi створили велич iхнiх предкiв. Тiльки завдяки характеру 60 тисяч англiйцiв тримають пiд своею владою 250 мiльйонiв iндусiв, з яких бiльшiсть принаймнi рiвнi iм по розуму, а деякi незмiрно перевершують iх своiм естетичним смаком i глибиною фiлософських поглядiв.
Тiльки завдяки характеру вони очолюють гiгантську колонiальну iмперiю, яку коли-небудь знала iсторiя.
На характерi, а не на розумi грунтуються суспiльства, релiгii та iмперii. Характер дасть народам можливiсть вiдчувати i дiяти. Вони нiколи не вигравали багато вiд того, що бажали занадто багато розмiрковувати i занадто багато мислити.
Надзвичайна слабкiсть робiт професiйних психологiв i iх незначний практичний iнтерес залежать, головним чином, вiд того, що вони присвячують себе виключно вивченню розуму i залишають майже зовсiм осторонь вивчення характеру. Я знаю тiльки одного Рибо, який на декiлькох сторiнках, на жаль, занадто коротких, показав значення характеру i визнав, що вiн утворюе справжнiй фундамент душевного розвитку. «Розум, – пише абсолютно обгрунтовано вчений, професор «College de France», – лише побiчна форма психiчноi еволюцii. Основний тип ii – характер. Розум, коли вiн занадто розвинений, швидше веде до його руйнування».
Я постараюся тут довести, що якщо е бажання ознайомитися з порiвняльною психологiею народiв, то варто, перш за все, приступити до вивчення характеру. Той факт, що така важлива наука (так як з неi випливають iсторiя i полiтика) нiколи не була предметом дослiдження, залишився б абсолютно незрозумiлим, якби нам не було вiдомо, що подiбна наука не набуваеться нi в лабораторiях, нi в книгах, а тiльки тривалими подорожами. Нiщо, втiм, не дае приводу передбачити, що до неi скоро приступлять професiйнi психологи. Вони все бiльше i бiльше полишають сьогоднi те, що було колись iх галуззю, щоб присвятити себе анатомiчним i фiзiологiчним дослiдженням. Анатомувати мiзки, дослiджувати пiд мiкроскопом клiтини, визначати закони, якi зв’язують збудження i реакцiю, – все це належить до загальноi фiзiологii, i стосуеться однаково жаби i людини, але залишаеться без всякого близького або вiддаленого застосування у пiзнаннi психологiчного складу рiзних типiв нашого виду. Тому не можна не заохочувати такi твори, як цiкаве дослiдження Поллака «Les caracteres», яке щойно побачило свiт.
Хоча розмiри нашоi працi дуже обмеженi, вони все-таки дозволять нам показати на кiлькох абсолютно ясних прикладах, якою мiрою характер народiв визначае iх долю. Я також покажу на iнших прикладах, що, всупереч всiм iсторичним поглядам, психiчний склад рас, коли вiн вже утворився, мае майже настiльки ж стiйкi ознаки, як анатомiчнi ознаки видiв.
З психiчного складу рас випливае iх розумiння свiту i життя, а вiдповiдно, iх поведiнка i, нарештi, iх iсторiя. Сприймаючи певним чином враження вiд зовнiшнiх речей, кожен iндивiд вiдчувае, мислить i чинить цiлком iнакше, нiж будуть вiдчувати, мислити i дiяти тi, хто мають абсолютно вiдмiнний психiчний склад. Звiдси випливае, що психiчнi органiзацii, побудованi за абсолютно рiзними типами, не можуть досягти повного злиття.
Столiтнi зiткнення рас головною своею пiдставою мають непримиреннiсть iхнiх характерiв.
Нiчого не можна зрозумiти в iсторii, якщо не маеш постiйно на увазi, що рiзнi раси не можуть нi вiдчувати, нi мислити, нi вчиняти однаково, нi, отже, розумiти одна одну. Без сумнiву, рiзнi народи мають у своiх мовах спiльнi слова, якi вони вважають синонiмами, але цi спiльнi слова пробуджують у тих, хто iх слухае абсолютно не схожi почуття, iдеi, способи мислення. Потрiбно пожити з народами, психiчний склад яких вiдчутно вiдрiзняеться вiд нашого, навiть вибираючи мiж ними тiльки осiб, якi розмовляють нашою мовою i якi отримали наше виховання, щоб зрозумiти глибину прiрви, що iснуе мiж психiчним складом рiзних народiв.
Можна i без далеких подорожей скласти собi про це деяке уявлення, констатуючи глибоку психiчну вiдмiннiсть, яка iснуе мiж цивiлiзованими чоловiком i жiнкою, навiть в тому випадку, коли остання дуже освiчена. Вони можуть мати спiльнi iнтереси, спiльнi почуття, але нiколи – однакових асоцiацiй iдей.
Вони розмовляють мiж собою протягом столiть, не розумiючи один одного, тому що iхнi духовнi органiзми побудованi за надто рiзними типами, щоб вони могли однаково сприймати зовнiшнi речi. Уже одноi рiзницi iхньоi логiки було б достатньо для того, щоб створити мiж ними непрохiдну прiрву.
Ця прiрва мiж психiчним складом рiзних рас i пояснюе нам, чому вищим народам нiколи не вдавалося змусити нижчi прийняти iх цивiлiзацiю. Настiльки ще поширена думка, що освiта може здiйснити подiбну справу, – одна iз найсумнiших iлюзiй, яку коли-небудь створили теоретики чистого розуму.
Без сумнiву, освiта дозволяе, завдяки пам’ятi, яка притаманна найнижчим iстотам i яка не становить, однак, виняткового привiлею людини, дати iндивiду, який стоiть досить низько на людських сходах, сукупнiсть знань, якi мае европеець. Можна легко зробити бакалавра або адвоката з негра або з японця; але цим йому надають чисто зовнiшнього лиску, без будь-якого впливу на його психiчну природу, з якоi вiн не може мати нiякоi користi. Те, чого йому не може дати нiяка освiта (бо iх створюе одна тiльки спадковiсть), – це форми мислення, логiка i, головним чином, характер захiдних людей. Цей негр або цей японець можуть отримувати скiльки завгодно дипломiв, але нiколи iм не пiднятися до рiвня звичайного европейця. За десять рокiв йому можна легко дати освiту дуже освiченого англiйця. Але щоб зробити з нього справжнього англiйця, тобто людину, яка дiе як англiець в рiзних життевих обставинах, в якi вона буде поставленою, – для цього ледь вистачило б тисячi рокiв. Тiльки ззовнi народ круто змiнюе свою мову, свiй державний лад, своi вiрування i свое мистецтво. Для того, щоб зробити подiбнi змiни в дiйсностi, потрiбно змiнити його душу.
Роздiл IV
Прогресивна диференцiацiя iндивiдiв i рас
Нерiвнiсть мiж рiзними iндивiдами певноi раси тим бiльша, чим ця раса вища. – Психiчна рiвнiсть всiх iндивiдiв нижчих рас. – Не середнi шари, а вищi потрiбно порiвнювати для оцiнки вiдмiнностей, якi розмежовують раси. – Успiхи цивiлiзацii прагнуть до все бiльшого i бiльшого диференцiювання iндивiдiв i рас. – Результати цiеi диференцiацii. Психологiчнi пiдстави, що заважають iй стати дуже значною. – Як спадковiсть постiйно приводить iндивiдуальнi переваги до середнього типу раси. – Анатомiчнi спостереження, якi пiдтверджують прогресивну психологiчну диференцiацiю рас, iндивiдiв i статей.
Вищi раси вiдрiзняються вiд нижчих не тiльки своiми психологiчними й анатомiчними особливостями, але також i рiзноманiтнiстю елементiв, якi входять в iх надра. У нижчих рас всi iндивiди, навiть тодi, коли вони належать до рiзних статей, мають майже однаковий психiчний рiвень. Будучи всi схожими один на одного, вони цiлком являють собою картину тоi рiвностi, про яку мрiють сучаснi соцiалiсти. У вищих рас нерiвнiсть iндивiдiв i статей, навпаки, становить закон.
І тому, порiвнюючи мiж собою не середнi прошарки народiв, а вищi, якщо тiльки у них е такi, можна визначити величину вiдмiнностей, якi iх вiдокремлюють. Індуси, китайцi, европейцi мало вiдрiзняються своiми середнiми шарами i водночас значно вiдрiзняються вищими.
З успiхами цивiлiзацii не тiльки раси, а й iндивiди кожноi раси, принаймнi iндивiди вищих рас, прагнуть диференцiюватися. Всупереч нашим мрiям про рiвнiсть, результат сучасноi цивiлiзацii не такий, щоб робити людей все бiльш i бiльш рiвними, а навпаки – все бiльш i бiльш рiзними.
Один з головних результатiв цивiлiзацii, з одного боку, – диференцiювання рас за допомогою все бiльш i бiльш зростаючоi з кожним днем розумовоi працi, покладеноi цивiлiзацiею на народи, якi дiйшли до вищого ступеня культури, i з iншого – все бiльша i бiльша диференцiацiя рiзних верств, з яких складаеться кожний цивiлiзований народ.
Умови сучасного промислового розвитку прирiкають, насправдi, нижчi верстви цивiлiзованих народiв на дуже спецiалiзовану працю, яка, будучи дуже далекою вiд того, щоб розширювати iх розумовi здiбностi, швидше прагне iх звузити. Сто рокiв тому працiвник був справжнiм художником, здатним виконати всi дрiбницi якогось механiзму, наприклад, годинника. Нинi ж проста манiпуляцiя, яка бiльше не потребуе виробляти ту чи iншу окрему частину, змушуе його все життя свердлити однi й тi ж дiрки або полiрувати одне й те ж знаряддя, внаслiдок чого його розум повинен незабаром дiйти до досконалоi атрофii. Пiд натиском вiдкриттiв i конкуренцii, промисловець чи iнженер, який ним керуе, навпаки, змушений накопичувати набагато бiльше знань, духу, iнiцiативи i винахiдливостi, нiж той самий промисловець, той самий iнженер сто рокiв тому. Його мозок, який постiйно тренуеться, пiдкоряеться закону, якому в подiбному випадку пiдкорюються всi органи: вiн все бiльше i бiльше розвиваеться.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=64855157) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.