Щасливий
Анатолiй Власюк
Повiсть «Щасливий» – про двадцятилiтнього юнака, якому на вiйнi вiдрiзали ногу. У лiкарнi – такi ж скалiченi бойовi побратими. Лiкар i медсестра вчать ходити хлопця на милицях, та нарештi його виписують додому. Життя здаеться закiнченим, але приходить сусiд Андрiй, який також без ноги…
Анатолiй Власюк
Щасливий
Свiтланi Костик
1
Я лежав на лiжку. Простирадло хрустiло вiд кожного мого руху. Болiла права нога. Я дивився в стелю, нiби намагався запам’ятати кожну трiщинку. Це була гра з самим собою. Таким чином я хотiв забути про бiль.
І раптом я все згадав. Учора менi вiдрiзали праву ногу. Лiкар розвiв руками i сказав: «Хлопче, краще вiдрiзати ногу, нiж ти маеш померти». Вiн не розумiв, що для двадцятилiтнього юнака краще померти, нiж бути без ноги.
Але чому нога болить, якщо ii нема? Я чув про вираз «фантомний бiль», але аж тепер зрозумiв, що це таке.
Менi хотiлося горiлки. Я, мабуть, видудлив би з горла цiлу пляшку. Але в той же час я розумiв, що нiхто менi випити не дасть.
Ось так маю тихесенько божеволiти сам-на-сам?
2
Прийшла медсестричка, гарненьке бiляве дiвчатко, трошки старше за мене. Я глянув на ii голi колiна, i вона зашарiлася.
Дiвчатко витягнуло з-пiд лiжка посудину, в яку я налюрив мало не двi лiтри сечi, що гостро пахла. Менi стало незручно i, мабуть, тепер почервонiв я.
– Щось тобi принести? – сумно запитала вона.
Я хотiв з’язвити, щоби менi повернули вiдрiзану ногу, але стримався. Медсестричка ж не винна, що зi мною таке трапилося. Взагалi нiхто не винен – нi продажнi генерали, якi кинули нас, мов гарматне м’ясо, у бiйню, нi тi, хто поцiлив менi в ногу, нi Порошенко, якого менi було нудно слухати, нi Путiн, якого я готовий був задушити власними руками, нi сам Господь Бог. У всьому був винен тiльки я i моя дурна голова, що полiзла в це пекло.
3
Коли я думав про хлопцiв, якi назавжди залишилися лежати у тiй клятiй лугандонськiй землi, бiль вщухав. Але той фантомний бiль вiдрiзаноi ноги не йшов у жодне порiвняння з душевним болем. Я знав, що вже нiколи не побачу своiх хлопцiв нi на цьому, нi на тому свiтi. Вони вже точно в раю, бо святiших за них нiкого не було. А менi – прямий шлях до пекла, бо я залишився живий.
Я й незчувся, як на очi виступили сльози. Менi стало соромно. Я жалiв себе, свою вiдрiзану ногу, без якоi не уявляв собi подальшого життя.
Про хлопцiв я вже не думав, i нога, якоi не було, знову нагадала про себе.
Не вистачало ще, щоб медсестричка побачила моi сльози. Я рiшуче стер iх з обличчя. Зробив це вчасно, бо вона якраз повернулась. Мала суворо глянула на мене, нiби чекала, що я ii про щось попрошу. А менi потрiбна була лише моя вiдрiзана нога.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/anatoliy-vlasuk/schasliviy/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.