Евотон: 180
Андрiй Крижевський
За допомоги колаборацiонiстiв, котрi пiддалися могутньому впливу абсiдеумiв, Земля переходить пiд тотальний контроль невiдомих агресивних iстот. Єдиний шанс землян на спасiння – вихiд за межi Всесвiту та проникнення в його код. Але тут розпочинаеться нова галактична вiйна i все несподiвано повертаеться на сто вiсiмдесят градусiв!
Андрiй Крижевський
Евотон: 180
Короткий виклад роману «Евотон: трансформацiя» – другоi частини серii «Лабiринти Евотона»
За десять рокiв пiсля невдалоi спроби цивiлiзацii абсiдеумiв захопити Землю – свiт змiнився. Інопланетнi технологii, якi раптово увiрвалися в земне життя, проникають у всi його сфери. Утiм, соцiально-полiтичнi процеси на планетi не зазнали помiтних полiпшень…
У розпорядженнi патрiйцiв i земноi Свiтовоi ради опиняються вiдомостi про Деумiю – розшукувану впродовж тисячолiть планету, яку колись залишили загадково зниклi клаудеуми (легендарна перша цивiлiзацiя Всесвiту). Абсiдеуми, загроза повторного вторгнення яких тримае в панiцi всю земну кулю, перехоплюють iнформацiю й негайно вiдправляють на Деумiю експедицiю в надii дiстати безцiннi знання клаудеумiв. Це допоможе iм завершити роботу, пов’язану з перетворенням землян на джерело енергii. Для досягнення своеi мети абсiдеуми викрадають названу доньку Велфарiя i Дiани – Айюмi, яка постiйно бачить мiстичнi сни про клаудеумськi лабораторii.
Тим часом Рада, що беззастережно укрiпила свою владу над державами i контролюе найважливiшi свiтовi процеси, охоплена пiдозрiливiстю: кожного вважають зрадником, який сприяе можливому вторгненню абсiдеумiв. Посилюють ситуацiю випадки нез’ясовного зникнення молодого Поколiння землян i почастiшалi теракти «Воскресiння» – органiзацii, що вимагае вiдновлення культурних меж. Як кульмiнацiя – арешт Велфарiя i Джеймса, пiсля якого Андрiй, одноосiбно розширивши своi повноваження голови Ради до абсолютних, призначае Су Лiвея (главу китайського представництва Свiтовоi ради i президента «Ф.Ко» – корпорацii, яка виготовляе Ферруанцiв за замовленням Ради) командувачем Об’еднаними озброеними силами планети i органiзовуе земну експедицiю на Деумiю без узгодження з патрiйцями.
Проте загроза вторгнення абсiдеумiв турбуе й Патрiю. Консилiум i Злата як очiльниця патрiйськоi держави на знак пiдтримки землян уклали угоду з корпорацiею «Ф.Ко», яка забезпечила патрiйцiв тисячами супутникiв, здатних у разi атаки абсiдеумiв iзолювати Патрiю вiд решти Всесвiту за допомоги Субстанцii. Алон, що перебувае на Патрii, вiдчайдушно намагаеться перешкодити активацii супутникiв, запiдозривши зраду…
Водночас на Деумii вiдбуваються подii, якi змiнять розстановку сил у галактицi на багато тисячолiть. В Айюмi вселяеться душа клаудеума! Абсiдеум, який супроводжував дiвчинку, отримуе наказ сховати ii у свiй вiртуальний свiт i доставити очiльнику абсiдеумськоi цивiлiзацii. Але Велфарiй i Андрiй знищують абсiдеума…
Користуючись вiдсутнiстю голови Ради, зрадники на Землi вiдкривають своi обличчя. Зосередивши навколо себе землян, якi жадають абсiдеумських золота й технологiй у обмiн на евотони, заручившись пiдтримкою населення планети, яке зневажае Поколiння, а також розiгравши спектакль зi знищенням бiйцiв збройних сил Ради молодими землянами, Су Лiвей захоплюе владу й засновуе нову державу – Сулiвею. Автором ретельно спланованого плану виявляеться не хто iнший, як очiльник абсiдеумськоi цивiлiзацii – Вархунд.
Андрiй, Велфарiй i Айюмi повертаються на Землю. Держави, що залишилися вiрними колишнiй Радi, разом iз Поколiнням засновують Формацii – два свiти, що паралельно iснують на однiй i тiй самiй територii. Вiдновлена Рада першоi Формацii – для старого поколiння, а наддержава другоi Формацii – для нового. Не сподiваючись на допомогу патрiйцiв, якi залишилися iзольованими на своiй планетi через активацiю Шолома, у фiнальнiй битвi з абсiдеумами зiйшлися Формацii i… тезiець, котрий надав допомогу в обмiн на сiмсот п’ятдесят рокiв монопольного видобутку золота i срiбла на Землi!
Врештi-решт, Вархунд все ж таки добираеться до клаудеумського скарбу, захованого в Айюмi. Проте зiткнення з нею заражае очiльника iнтервентiв вiрусом Змiн: вiдтепер кожний з абсiдеумiв, який наблизиться до Вархунда, втрачае здатнiсть до слiпоi покори!
І тодi Майкл як очiльник другоi Формацii, використовуючи наданий клаудеумами «козир», робить Вархунду божевiльну пропозицiю!
Роздiл 1
Вiн дивився на своi покритi попелом долонi, на яких проступала кров з численних дрiбних порiзiв, i часто клiпав – у вiях забилися смiтинки.
Щомитi потужнi вибухи вiддавалися гучною вiбрацiею в головi. Простiр мiж гiр, який ще недавно виблискував соковитими барвами тропiкiв, тепер палахкотiв високою загравою агресивного полум’я.
Чоловiк ледве звiвся на ноги i, накульгуючи, важко побрiв мiж стiн з обгорiлих, розплавлених або спотворених залишкiв етонних тенет, Атонiв, антигравiв i модулiв, якi не встигли трансформуватися з пилових частинок. Раптом йому довелося вiдсахнутися, щоб величезна балка, опадаючи пiд власною вагою, не обрушилася йому на голову.
Неподалiк вiд пораненого бiйця прогримiв вибух, що пiдкинув угору купу охопленого вогнем металу. І в тiло чоловiка встромився погнутий катастрофою гарячий уламок корабля…
Боець з криком звалився на колiна i знесиленим рухом спробував витягнути метал iз себе. А потiм, так i не зумiвши це зробити, завмер з приреченим поглядом. Перед ним стояла iстота, вкрита довгою шерстю, яку розвiвали повiви гарячого повiтря. Боець вперше в життi опинився в безпосереднiй близькостi вiд тезiйця, який iз крижаним спокоем наблизився до нього, пильно роздивляючись символ сулiвейськоi Ради на його бронежилетi… На нiм було зображено лише одна планета замiсть двох, якi символiзували першу i другу Формацii.
Прибулець блискавично пiдхопив волохатими кiгтистими пальцями черговий фрагмент розрушеноi балки. Одночасно перехопивши скривавлений загострений уламок, який чоловiк спробував встромити в тiло тезiйця. Почулися вiдчайдушнi крики гiбриода, якого залишали сили. Обличчя iнопланетянина, яке не мало особливоi мiмiки для виразу емоцiй, впритул дивилося на чоловiка. З неймовiрною силою тез повернув перехоплений уламок у широку рану на тiлi гiбриода, з якоi не припиняла струменiти кров. Хрипкий крик – i тiло осiло на землю, у шар розпеченого смiття з уламкiв кораблiв i пiднятоi вибухами землi. Приречений погляд звiвся до нiчного неба, закритого щiльним шаром золота…
Тезiець показав масивнi кiгтi i замахнувся… Несподiвано спалахнуло свiтло, примусивши iнопланетянина примружитися i завмерти.
– Радимо зупинитися!
Променi свiтла набули вертикального положення: перед тезiйцем постали представники його ж цивiлiзацii, на яких вiн витрiщив здивований погляд зелених очей. Серед двох десяткiв iнопланетян особливо видiлявся тез iз бiлими плямами, розкиданими на шерстi чорного кольору. Вiн зiщулив очi й звузив зiницi. Те ж саме зробив i схилений над знесиленим гiбриодом тезiець, котрий вiдчував себе вже не настiльки упевнено, як ранiше. Саме так – клiпанням очей – прибульцi привiтали один одного, позначивши своi iмена.
– Як це розумiти? – заклiпав iнопланетянин. – Вiдколи це тезiець полюе за тезiйцем?!
– Вiдтодi, вiдколи один тезiець вирiшив порушити iнтереси всiх iнших тезiйцiв!
Прибулець захотiв переступити через бiйця сулiвейськоi Ради, але несподiвано для присутнiх спiткнувся i завалився прямо на нього. Звiвшись на ноги, тезiець до ще бiльшого загального здивування зчинив справжню iстерику, не соромлячись у виразах:
– Та як ви, пелехатi, смiете?!
– Не ображай нас марно! Ти чудово розумiв значення своiх дiй! І знав про наслiдки порушення особливого статусу Терракопi!
– Я уклав вигiдну угоду iз землянами, якi завдяки моiм старанням розгромили ворога й отримали переконливу перемогу! Сiмсот п’ятдесят рокiв! Їхне золото тепер належить нам!
– Та жоден нормальний тезiець не погодився б навiть на мiльйон рокiв!
Інопланетянин з бiлими плямами зробив декiлька крокiв убiк i пiдозрiло поглянув на представника своеi цивiлiзацii.
– Не погодився б навiть на мiльярд рокiв здобутку iхнiх металiв! Порушивши заборону, ми ризикуемо…
– Невже кормом у годiвницi?
Спiврозмовник у вiдповiдь випустив назовнi своi кiгтi, що зблиснули вiддзеркаленням розлюченого вогню. Проте очiльник групи, що, як i ранiше, перебував осторонь епiцентру розпалюваного конфлiкту, показав заборонний жест.
– Порушивши заборону, – проклiпав вiн, – ми ризикуемо потрапити в безжальну опалу патрiйськоi цивiлiзацii. Не можна недооцiнювати ii вплив. Їi приклад, ймовiрно, наслiдуватимуть щонайменше пiвсотнi iнших свiтiв. Тобi не слiд забувати, що ми – монополiсти на видобуток, зберiгання i постачання золота лише в нашiй галактицi… А заповнити тутешнiй ринок, тим паче з схвалення патрiйцiв, в тисячу разiв легше, нiж зруйнувати iхнiй свiт на друзки, – тезiець кивнув у бiк гiбриода. – Корм у годiвницi, кажеш?
– Чудово! Тодi як же ви мене схопите, не порушивши двадцять п’ятого правила? – самовдоволено запитав тезiець.
– А ми тебе ввiчливо попросимо, щоб не шукати виконавцiв, якi, якщо знадобиться, витягнуть тебе з центру чорноi дiри!
Променi свiтла для переконливостi знову освiтили обличчя тезiйця, який добровiльно доеднався до групи, що почала поволi вiддалятися.
Тим часом очiльник тезiйцiв, затримавшись на деякий час, плавно пiдiйшов до гiбриода, нахилився й пильно оглянув його. Обережно й дещо таемниче вiн акуратно витягнув з-пiд скривавленого бронежилета зошит з написом «Сни. Деумiя». За мить у безпосереднiй близькостi прогримiли декiлька вибухiв, прокотившись вiбрацiею по землi. Чоловiк важко розплющив очi i збентежено втупився у прибульця iз зошитом:
– Хто ти? – гiбриод спробував звестися на лiктях, але сили вже не вистачало через значну невпинну кровотечу. – Що ти за чортiвня така? – з болем у голосi запитав вiн.
Тезiець замахнувся iз словами:
– Твоя смерть!
* * *
Землянин, немов кидаючи виклик рештi перехожих, не розглядав Ейфелеву вежу. Його голова метлялася з одного боку в iнший. Насиченi барви заходу золотили величну споруду, яка свого часу дивом уцiлiла, але чоловiк iгнорував ii, впритул не помiчаючи. На мить стривожений погляд зупинився на рештках Етона, який перетворився на експонат просто неба: два роки тому Париж занурився у вогонь, як i значна частина територii планети. Потiм чоловiк несподiвано розвернувся i обережно протягнув долоню до лавки на антигравiтацii. Мiлiметр за мiлiметром…
– Немае межi? Межi не може бути. Межа не виявляеться. Може з’явитися. Немае межi? Так… Межа може з’явитися несподiвано! З’являеться. Немае. Межi бути не може. Немае межi… Межа всюди…
Будiвлi навколо Ейфелевоi вежi, та й уся французька столиця iстотно змiнилася i набула вигляду iнопланетного мегаполiсу: високi прозорi споруди з незлiченною кiлькiстю яскравоi рослинностi; органiчно вбудованi в нову архiтектуру вулицi з антигравiтацiйними лавицями й лiхтарями; антиграви, що вилiтають з перетворених станцiй метро i зливаються в небi з iншими в суцiльних потоках; Етони, якi стрiмко пронизують хмари… Грандiозна картина, насичена могутнiстю майбутнього в прийдешньому!
Утiм, обличчя чоловiка не виражало ентузiазму. Брови стрiмко злетiли i опустилися. І знову… Рухи повторювалися кiлька разiв. Нарештi вiн сiв… Його погляд не затримувався нi на однiй точцi простору довше, нiж на пiвсекунди.
– У космос… Тепер можна розгледiти космос. Космос… Де мчить прозора планета… – бурмотiв вiн впiвголоса.
Злiва почувся уiдливий смiх. Звiсно, чоловiк не вiдреагував на нього. Четверо парубкiв рокiв двадцяти наблизилися i почали агресивно жартувати над божевiльним. Їхнiй рiзнобарвний одяг, який символiзував епоху цiлковитоi свободи стилю i самовираження, мiг би привернути увагу органiв правопорядку до норвезьких подiй, але не тепер…
Найактивнiший з них, у прозорiй футболцi, на якiй перiодично пробiгали фiолетовi хвилi, пiднiс до голови чоловiка, який вiдстороненим поглядом втупився iм пiд ноги, склянку з водою. Раптом вода закипiла, i мерзотник вилив ii на скуйовджене волосся чоловiка, який лише злегка сiпнувся на мiсцi. Парубок напружився пiд здивованi вигуки iнших, а потiм ударив чоловiка кулаком в щелепу, вiд чого той упав i розбив лоб об тверду поверхню лавки. З його губ сповзла слина, а очi зробилися скляними.
– Лише тридцять вiдсоткiв… Тiльки тридцять. Для душi – тридцять, але не бiльше…
– Та що цей навiжений белькоче? – пролунало з-за спини хлопця, який, глумливо смiючись, усадив чоловiка назад.
З-за дерев з’явилася дiвчина рокiв двадцяти п’яти, рiшуче перетнула площу i наблизилася до рiзнобарвного натовпу.
Тим часом мерзотник продовжував веселитися: щiльнiсть його брюк в районi ширiнки починала зменшуватися.
– Якщо не вийшло окропом, то…
– Та як ви смiете?! Я зараз полiцiю покличу!
– Абсiдеумiв?! – розсмiялася група молодикiв у вiдповiдь на вигуки тендiтноi жiнки.
Мерзотник зупинив розосереджений погляд на дiвчинi. Раптово до неi пiдскочив другий хлопець i повалив на сусiдню лавку. На тротуарну плитку впала ii сумочка, пiсля удару об поверхню зробившись прозорою. Дiвчина спробувала встати, але пiдскочив мерзотник i сiв до неi на колiна, облизуючись. Одночасно ii шию обхопив один з браслетiв субстанцiйних кайданок, якi, ласо посмiхаючись, тримав у руцi третiй хлопець.
– Звiдки це в тебе? – запитав четвертий, який меланхолiйно спостерiгав звiддаля.
– Украв два роки тому в якогось дурня з автоматом…
Субстанцiя, що охопила шию, потягнула голову дiвчини назад, третiй хлопець схопив ii за пiдборiддя. Його долоня не давала дiвчинi можливостi закричати, ii дихання збилося. Мерзотник позбавився вiд частини брюк у певному мiсцi й уже запустив долонi пiд блузку, натиснувши на живiт i мацаючи нiжнi груди. З широко розплющених очей дiвчини потекли сльози…
– Припинити! – пролунав холодний голос.
Мерзотник вiдiрвався вiд жiночого тiла, вихопив старий вогнепальний пiстолет i вистрiлив. Раптово його пiдiйняло вгору, i вiн завис в повiтрi з переляканими очима, а через мить на його обличчi проступили судини вiд евотонування потужноi концентрацii. Бездиханне тiло впало на тротуарну плитку, а крiзь шию пройшла плазма на випадок Вiдновника. Другий, який повалив дiвчину, спробував втекти, але не зробив i двох крокiв – бойовий нiж, що встромився в ногу, не залишив йому шансiв на втечу. Третiй, вiдбiгши на значну вiдстань, пiдписав цим собi смертний вирок – потiк плазми випалив у його животi великий отвiр.
– Та ви звiрi, а не полiцейськi! Як так можна?! – закричала дiвчина, витираючи сльози.
Але ii нiхто не слухав. Чоловiк, що наближався, не вiдпускаючи четвертого слабким евотонуванням, звiсно ж, помiтив стиснутий в його долонi кухонний нiж.
– Нi! Зупинiться! – дiвчина пiдбiгла до абсiдеума i прокричала йому у вухо: – Вiн не скористався ним i пiдлягае арешту! Арешту пiдлягае! – ii крик заповнив усю площу. Рух у напрямi переляканого хлопця не припинявся, тому дiвчина зi всiх нiг пiдбiгла до потенцiйного покiйника й вибила з його руки нiж.
Тiльки тодi абсiдеум у темних окулярах зупинився!
– Я скаржитимуся другiй Формацii! Влаштували самосуд! Кати iнопланетнi! Вам тут не Катенар! Вiн не перешкоджав арешту! – обурено викрикувала дiвчина.
– Перший з них… – дiловито вiдповiв високий, атлетичноi статури абсiдеум у бездоганному темному костюмi, – спричинення тiлесних ушкоджень середньоi тяжкостi, замах на згвалтування, зберiгання незареестрованоi зброi i спроба вбивства полiцейського. Нейтралiзований з летальними наслiдками. Другий – спричинення легких тiлесних ушкоджень i спроба втечi з мiсця злочину. Нейтралiзований iз завданням незначноi шкоди здоров’ю. Третiй – спричинення тiлесних ушкоджень середньоi тяжкостi, зберiгання i використання субстанцiйних кайданок, спроба покинути мiсце злочину шляхом виходу з радiуса ураження евотонуванням. Нейтралiзований з летальними наслiдками. Четвертий – бездiяльнiсть i сприяння злочину, спроба покинути мiсце його скоення. Нейтралiзований евотонуванням. Всiх i зокрема його, – абсiдеум показав на божевiльного, – в iзолятор на Мiсяць для наступного розгляду.
– Головне… Не у очi… Ізоляцiя. Необхiдна Ізоляцiя! – продовжував бурмотiти чоловiк.
– А його за що?! – не заспокоювалася дiвчина, яка наблизилася до абсiдеума i злегка штовхнула його долонею.
– В iзолятор i ii!
* * *
Майкл поспiшав разом з Алi. Вони промайнули крiзь просторий хол i наблизилися до бiчноi поверхнi, яка одночасно була i входом в iнше примiщення. Раптом iх заслiпило червоне свiтло, вся Система будiвлi заблокувалася, зусiбiч почали наближатися Ферруанцi.
– Та хай тобi! – вигукнув Алi й вiдскочив вiд Майкла. – Нiяк не звикну до нового алгоритму захисту.
Червоне свiтло згасло, а Ферруанцi вiдiйшли. З’явився довгожданий отвiр.
– Чудово! – мiркував аравiець. – Сканування мае пiдтвердити наявнiсть евотонiв тiльки одного представника якоi-небудь Формацii. Зловмисник з вiдсiченою головою жертви, що мае, як виявилось, фатальний допуск, однозначно не прослизне. Але скажи менi… А якщо ти i Фiллс як очiльники Формацiй зарееструете вовка в овечiй шкурi завчасно? Чи слiд у такому разi сподiватися хоч на щось, що здатне змiцнити вiру у Формацiю, окрiм як на уцiлiлу голову?
– По-перше, Алi, зловмисником може виявитися лише землянин першоi Формацii. Наше Поколiння повноцiнно користуеться iнформацiйним полем, засiкти подвiйного агента в якому – нескладне завдання. Утiм, у будь-якому разi, зловмисник зазнае краху вже на етапi дiставання доступу – на етапi одночасного введення очiльниками Формацiй значення частоти евотонiв кандидата.
– Так… З’являеться кандидат, i золотом йому блокуеться зв’язок з iнформацiйним полем. У результатi вимальовувалася обмежений у часi промiжок життя, на пiдставi аналiзу якого Система упевниться, що кандидат не перетинався з очiльниками нi першоi, нi другоi Формацiй.
– Кандидат може мати знайомство лише з одним з них, але не з двома! – безкомпромiсно заявив Майкл.
– Паралельно попереджаеться ситуацiя масового виникнення знайомств у момент дiставання доступу – такий собi спам для розсiювання фокусу. Однак i тут таiться небезпека. Я ii виразно бачу.
– Яка?
– Хорхе… Алон… Тобiас…
– Я збагнув хiд твоiх думок. Проте скажу тобi ось що: iм право доступу надають…
– Так, – перебив його аравiець, – все Поколiння i весь склад Ради без винятку. Але довiра, Майкле, е одним з найнебезпечнiших недолiкiв на Землi.
– А втiм, ризик – нiкчемний…
Аравiець промовчав.
Хлопцi увiйшли до простороi зали, яка викликала в Алi певнi сумнiви. Слiд зазначити, що, попри вiк, Поколiння виглядало по-дорослому. Десь рокiв на двадцять… І ця обставина стосувалася не тiльки зовнiшностi… Причиною цьому послужила якась програма, яка задiювалася разом iз трансформацiею землян, iнiцiйованою дванадцять рокiв тому в Норвегii.
Хлопцi, зробивши декiлька крокiв, зупинилися. Майкл скористався паузою i поправив краватку, яка елегантно вiдсвiчувала рiзними кольорами.
– Я тут вперше… Зала здаеться набагато бiльшою, нiж насправдi!
– Подарунки… Небаченi подарунки… – монотонним голосом промовив Вархунд. Інопланетянин сидiв за столом на антигравiтацiйнiй подушцi i проглядав якусь iнформацiю на голограмах. Перед ним на блакитному напiвпрозорому фонi вiдображалися графiки, таблицi, масиви тексту. Варто було землянам почати рух в його бiк, як прибулець негайно ж все заховав.
– Так, Алi, – аравiець остовпiв вiд слiв абсiдеума. – Подарунки, яких ви не заслужили. І якi ви приймаете ранiше належного термiну. Порушуете…
– Достатньо лекцiй! – прогримiв американець, на що Алi широко розплющив очi. Аравiець нiколи не бачив главу своеi Формацii настiльки суворим. – Ти все сказав! Знаеш, чому ми прийшли?
Вархунд напружено стиснув кулаки й заплющив очi вiд напливу емоцiй, що справило враження навiть на Майкла.
– Тому, що якась iстеричка грубiянила й чинила опiр моiм пiдлеглим пiд час стандартних процедур затримання порушникiв. Звiсно, – абсiдеум вперше повернув голову до представникiв Поколiння й розтиснув кулаки, – я в курсi.
– «Спроба покинути мiсце злочину шляхом виходу з радiуса ураження евотонуванням…» – здаеться, саме так прозвучало з вуст тобi подiбних. Летальнi наслiдки! Вiдколи це перетворилося на пiдставу для вбивства?!
– Землянин хотiв уникнути вiдповiдальностi! – залiзним голосом вiдповiв абсiдеум. – Залишитися безкарним!
– Простiр, Вархунде, Простiр – кращий кат! Тобi це вiдомо! Вiсiмдесят перший рiвень все-таки!
Абсiдеум уже насилу контролював себе i протяжно промовляв кожну лiтеру:
– Але вашi закони дозволяють моiм пiдлеглим грати роль катiв.
– Вбивство в тiй ситуацii, абсiдеуме, було невиправданим! Як i бажання твоiх… пiдлеглих осушити iншого без достатнiх на те пiдстав. Я попереджаю тебе востанне!
– Ти незадоволений, що ми убезпечуемо вас вiд здохлякiв iз першоi Формацii? – вперше на обличчi прибульця з’явилася знущальна усмiшка. – Я вважав, що ми допомагаемо один одному i сумлiнно виконуемо домовленостi, – на цих словах Вархунд недвозначно повiв бровами. – Не забувай про це, партнере!
Майклом вперше опанувала якась нерiшучiсть, яка згодом розчинилася пiд впливом ще бiльшоi упевненостi:
– Щоб бiльше твоi собаки не виходили за межi наданих iм повноважень. Хочеш сумлiнностi? Почни зi своiх псiв! І не забувай, голодного цорга тобi в партнери, про свое мiсце в наших домовленостях!
Абсiдеум продовжував ехидно посмiхатися услiд землянам, якi йшли вiд нього.
Алi поклав на плече Майкла долоню i запитав, коли той зупинився:
– З iхнього боку забезпечуеться контроль над сулiвейцями з першоi Формацii. А що – з нашого? І, Майкле, чому вiн дозволяе собою так командувати?
– Дiзнайся з поля! – незадоволено випалив американець i попрямував далi. А аравiець, що залишився позаду, обурено, але впiвголоса вiдповiв:
– Там тiльки про зв’язок, який ми забезпечуемо, щоб вiн залишався очiльником абсiдеумiв…
* * *
Сяйво Ігнiс весело освiтлювало алею з широкого тендерiуса, який цiлий рiк насичував своiми пахощами не тiльки Кордiс, а й бiльшу частину планети. Вулиця, краi якоi вiд зовнiшнього спостерiгача захищали високi соковито-зеленi кущi, тягнулася за обрiй уздовж масивних i величних споруд головного мiста Патрii.
На однiй з лавиць, якi активувалися лише за наближення до них патрiйця, сидiв чоловiк середнiх рокiв з волоссям вершкового кольору, невисокий, дещо повнявий. Сидiв iз заплющеними очима i напруженим виразом обличчя. Деколи проглядалися ледь помiтнi рухи нижньоi щелепи… Раптом вiн промовив, як i ранiше, зберiгаючи повiки заплющеними:
– Здрастуйте, тезiйцю! Я чекав на тебе…
– І тобi не хворiти, Фiдуцiю, – отримав сердечну вiдповiдь. – Вже встигли доповiсти про мое прибуття?
– Повiдомлення спливло, але я не проглядав його.
І тодi тезiець зрозумiв, що Фебрiс – друге сонце – досi не здiйнялося на достатню висоту, щоб тимчасово стерти будь-яке уявлення про тiнь в цiй частинi планети. А щодо крокiв сумнiвiв не мав: патрiець iх не мiг почути через подушечки на ногах спiврозмовника. Отже, всi ознаки неодмiнно указували на тезiйця.
Раптово перед гостем i збоку вiд чоловiка виникла голограма. На нiй з’явилися слова, що позначають одне з питань, яке належало вирiшити Консилiуму. «Розпуск корпусу Вартових». Примiтно, що напроти слiв стояла звична для землян «галочка» – патрiйцям свого часу сподобався цей символ.
Тим часом тезiець насторожився: немов розумiючи подальший хiд подiй, а може, вже досконально знаючи кожен наступний крок Консилiуму, гiсть впритул наблизився до патрiйця.
– Розумiю, що зараз мене чуе Фiдуцiй, а фактично сприймае завдяки полю весь Консилiум. І хоча я бачу лiнii наперед, надiя завжди вмирае останньою… Застерiгаю патрiйську владу вiд необдуманих крокiв, якi…
На голограмi патрiйця виник другий рядок: «Повне розiрвання домовленостей з тезiйською цивiлiзацiею»! Гостя з бiлими плямами на шерстi чорного кольору помiтно пересмикнуло: наступають епохальнi хвилини, якi, можливо, спричинять змiни на довгi мiльйони рокiв…
– Якщо Патрiя вiдмовиться вiд спiвпрацi з нами, тодi ми неодмiнно знайдемо iншого покупця на iнший товар!
На голограмi тезiйця запобiгливо виникло зображення зошита.
– Враховуючи, що з лабораторiй клаудеумiв тодi змогли вибратися лише гiбриод, який наказав всiм довго жити, землянка на iм’я Айюмi, яка досi, наскiльки менi вiдомо, перебувае в комi, i ваш Велфарiй – единий дiездатний очевидець, який загадково… – тез перестав клiпати, щоб додати багатозначнiй паузi однозначностi, – зник незабаром пiсля перемоги Формацiй над абсiдеумами, цей зошит – единий ключ…
Проте несподiвано i не велике здивування тезiйця на голограмi намалювалася чергова «галочка». Запанувала дзвiнка тиша, яку порушив патрiець:
– Ви можете робити що завгодно… Одначе знай, тезiйцю: обставини вже змiнилися. І шантаж з твого боку вже недоречний. А за порушення мiжцивiлiзацiйних правил необхiдно вiдповiдати…
– Як я i передбачав… Пихатi й самовпевненi патрiйцi!
– Тому ми неодмiнно рекомендуватимемо рештi цивiлiзацiй у галактицi наслiдувати наш приклад.
– Що навiть властива витонченiсть думки деколи здуваеться ураганом гордоi недалекоглядностi! Впiзнаю справжнiх патрiйцiв…
Голограма висвiтила слова: «Лiквiдацiя патрiйськоi держави».
* * *
Етон пiдлетiв до величезноi сферичноi споруди. Наближення корабля занурило будiвлю в численнi спалахи червоного свiтла: Помiчник негайно iнiцiював зв’язок з Системою.
– Пшемиславе, зустрiчай гостей!
З’явилося зелене свiтло, що ознаменувало посадку Етона в декiлькох метрах вiд краю споруди. За хвилину над транспортником виник субстанцiйний Кокон, простiр якого почав заповнюватися газами i, зокрема, киснем. В утворений отвiр будiвлi мiсячноi колонii спiшно прослизнув Майкл. Його зустрiли два Ферруанцi, iдентифiкуючи об’ект. Американець потрапив у невелике порожне примiщення: позаду залишався отвiр, крiзь який виднiлася задня частина Етона на тлi жовто-оранжевих хвиль Субстанцii Кокона. Лiворуч, праворуч i попереду – суцiльна стiна без яких-небудь примiтних особливостей. Два Ферруанцi контролювали Майкла, який впритул наблизився до перешкоди й завмер на мiсцi в очiкуваннi. І ось щiльнiсть досягла нульовоi вiдмiтки…
Перед очiльником Формацii тягнувся хол з високою вигнутою стелею. Ширина примiщення, на вiдмiну вiд довжини i висоти, не вражала i складала близько ста метрiв. Теоретично тут могла б помiститися достатня кiлькiсть Етонiв… Наразi хол заповнювали земляни, Ферруанцi, абсiдеуми (яких, як i зазвичай, видiляли iх бездоганнi темнi костюми). З лiвого i правого боку – перпендикулярнi коридори з камерами для ув’язнених, по два на кожному з поверхiв, починаючи з другого. Поверхи зовнi виступали у простiр холу довгастими балконами, якi крiпилися до бiчноi поверхнi i нiяк не сполучалися мiж собою, окрiм як зовнiшнiм лiфтом-платформою на антигравiтацii.
Виникла бiля Майкла голограма люб’язно запропонувала ввести або iм’я того, що вiдбувае термiн, або значення частоти його евотона. Американець ввiв данi двох землян першоi Формацii i прийняв запрошення Системи пройти до iхнiх камер. Вiн чекав, доки два Ферруанцi, що його супроводжували, вишикуються в особливому порядку: один – перед ним, а iнший – позаду. Саме таким чином всiх супроводжували роботи мiсячноi колонii. Побачити когось мiж ними було неможливо.
Усi примiщення будiвлi в цiлях запобiгання хвилюванням освiтлювали темно-синiм свiтлом. Освiтлення дихало разом зi всiма: колiр поступово i плавно змiнювався вiд блакитного до темно-синього i навпаки. На пiдлозi у всiх примiщеннях не було видно жодного предмету, жодного виступу. Лише iдеально гладка i рiвна поверхня… Майкл вiдкрив панель управлiння Помiчником на своiх лiнзах i подумки активував тепловiзор: простiр мiж Ферруанцями заповнили ув’язненi – рухливi червонi силуети. Звiсно, лiнз з тепловiзорами у них не було, а режим невидимостi вмикали для кожного з них перед тим, як вони покидали камеру. Другий захiд безпеки.
Землянин рушив разом з Ферруанцями праворуч, до лiфта-платформи, який зупинявся бiля зовнiшнього краю балконiв iз синiм пiдсвiчуванням. Щойно Майкл зупинився, виникли й ущiльнилися поручнi лiфта.
На тридцять п’ятому поверсi очiльника другоi Формацii чекав Пшемислав – представник Поколiння, вiдповiдальний за колонiю другоi Формацii. У цiй же будiвлi мiстилася колонiя першоi Формацii, керiвник якоi мав таку ж посаду.
Майкл роздивлявся Пшемислава: зрiст – десь метр сiмдесят п’ять, середньоi довжини розтрiпане каштанове волосся, iскристi карi очi. Округле з чiткою лiнiею пiдборiддя обличчя освiтлювала щира усмiшка, примушуючи Майкла посмiхнутися у вiдповiдь. Поляк був його близьким другом…
– Пшемиславе! – тепло промовив американець.
– Майкле! Чудова краватка! – весело вiдзначив поляк.
Хлопцi потиснули один одному руки i дружньо обнялися. Ферруанцi залишилися бiля лiфта-платформи, а земляни вiдправилися в коридор за номером п’ятдесят п’ять.
– Дiвчину й чоловiка доправили сьогоднi. Вже сiм годин перебувають у камерi. Передали менi, оскiльки iх затримали абсiдеуми, а не полiцiя Ради…
– Так, я в курсi. Вихопив з поля ще до того, як менi доповiли… І вiдразу вiдправився до Вiдiрваного…
Пшемислав затримав Майкла i довiрливо запитав:
– Питання як до друга… Слухай, а ти не забагато собi дозволяеш? Очiльник абсiдеумiв все-таки… Два роки тому жодне явище у Всесвiтi не викликало стiльки страху i панiки, як вiн i його iнопланетна банда…
Увагу очiльника другоi Формацii привернула вiльна камера з правого боку.
– Зараз, почекай… – Майкл сердечно стиснув лiкоть поляка й упритул пiдiйшов до входу в примiщення.
Подолавши прозорий стабiльний буфер, вiн опинився у викривленому просторi: нейтральним евотонам, якi генерувалися речовиною, що знаходилася всюди в межах камери, задавалися вiдкоректованi значення мiрностi. Але вибiрково… Параметри частинок американця й iнших предметiв, якби такi були тут, не зазнавали змiн. Тому реально в об’ектi простору було бiльше. Одначе зовнi так не здавалося. Для спостерiгача ззовнi об’ект зберiгав своi початковi пропорцii. А все тому, що щойно евотони перетинали встановлену межу – iхнi значення поверталися в початкову точку.
Майкл вiдчував справжню насолоду… У цей момент вiн прагнув усвiдомити, що перебувае не тiльки в деформованому просторi, а й у такому ж Всесвiтi. Землянин уявляв його межi, що одночасно е межами чорноi дiри, яка для непiдготовленого спостерiгача iз зовнiшнього Всесвiту не могла вмiщати простори нашого неосяжного дому.
Американець поглянув на зелене свiтло бiля автоматично зниклого отвору й попрямував до друга, що чекав зовнi. Щойно вiн пiдiйшов до бiчноi поверхнi, Система вмить забезпечила йому вихiд.
– Абсiдеуми… – iз захопленням, але й з деякою часткою презирства промовив американець.
У коридорi з’явився один з представникiв абсiдеумськоi цивiлiзацii, примусивши Пшемислава пiдозрiло покоситися в його бiк.
– Наше завдання – витягнути з них все, що вдасться! – почулося в головi у поляка, який прийняв запрошення Майкла щодо Виклику. – Такий шанс, можливо, бiльше не з’явиться!
– Тiльки якщо вони не отримають свое першими. Майкле, менi як кращому другу…
– Алi мене сьогоднi питав про те ж.
– І ти вiдповiв йому? – заiнтриговано звернувся поляк. – Що ти йому вiдповiв?
– Що мета Вархунда – збереження свого впливу i влади, в чому ми йому й допомагаемо, користуючись його безмежною потребою в контролi абсiдеумiв.
– Про що ти тодi думав два роки тому? Майкле? – Пшемислав спробував висмикнути американця з роздумiв, в якi той несподiвано занурився.
– Вдруге за сьогоднi… Простiр спiлкуеться зi мною…
– Справдi, в iнформацiйному полi присутня тiльки та iнформацiя, яку ти щойно озвучив.
– Ситуацiя змiнилася… – все так само задумливо усерединi голови друга пролунав голос Майкла.
– Проте пропонувати йому владу з ув’язнення i полону – самогубство. Отже iснуе щось, що тобою не вимовлялося тодi, але що зрозумiв i прийняв Вархунд. Тому в полi не iснуе вiдповiдних даних.
– Баланс порушився, Пшемиславе! – з деякою тривогою промовив очiльник другоi Формацii.
– Хай твоi абсiдеуми горять у пеклi! – обурився Пшемислав. – Не хочеш вiдповiдати – не потрiбно!
– Абсiдеуми? – Майкл виринув iз роздумiв. – Мiж iншим, саме вони забезпечили нашим земним цивiлiзацiям мир i спокiй. З одного боку, тепер немае ворога. З iншого – допомогли органiзувати сулiвейцiв, повернути iх в наше столiття. Пам’ятаеш, що почали витворяти земляни в сулiвейських державах пiсля перемоги над абсiдеумами?!
– Добре тодi iм пропаганда промила мiзки…
– Утiм, зауваж, ця пропаганда зiграла злий жарт iз ними ж! «Абсiдеуми – визволителi вiд гнiту Ради i Поколiння!» Ну що ж… Довелося скористатися закладеною в iхнiй мозок установкою, яку завдяки Випромiнювачам покiйного китайця тепер не виб’еш без iх повторного використання.
– Атож… Що може спричинити небезпеку для iхнього здоров’я, – почулося вiд Пшемислава. – Є абсiдеуми – е спокiй на Землi. Парадокс! Скажи таку фразу кiлька рокiв тому – покрутили б пальцем бiля скронi.
– Точно, приятелю. Але якщо наш пес зiрветься з ланцюга, то за ним рвонуть i сулiвейцi! – американець знову замислився, а потiм махнув рукою iз словами: – А! Гори воно все в пеклi! – i розсмiявся, тим самим видавши першi звуки за весь час здiйснення Виклику.
Хлопцi, яких продовжували супроводжувати Ферруанцi, не вiдстаючи вiд них нi на крок, попрямували назустрiч абсiдеуму, котрий за мить мирно розминувся з ними. Костюм прибульця привертав увагу витонченiстю форм i строгiстю стилю: блискучi туфлi, випрасуванi брюки, розстебнутий на два верхнi гудзики комiрець бiлоснiжноi сорочки, злегка звужений у талii пiджак. Погляд нерухомий i зосереджений. Як завжди… Інодi здавалося, що така поведiнка – вищий ступiнь зневаги, а деколи – iхнiй природний стан. Майкл дотримувався другоi думки…
Залишивши прибульця позаду, американець голосно промовив:
– Негайно вiдпустити дiвчину!
Наказовий тон i несподiване розпорядження очiльника Формацii неабияк здивували Пшемислава, а Майкл вичiкувально подивився у бiк абсiдеума: iнопланетянин все так само незворушно продовжував свiй шлях…
– Гм… – полегшено зiтхнув американець i посмiхнувся поляковi. – Божевiльного вже привели в кiмнату для допитiв? Гадаю, що ми його довго не протримаемо там…
Пшемислав щось йому вiдповiв про хiд виконання. Саме у цей момент абсiдеум поволi озирнувся, затримавши на мить пильний погляд на Майклi.
Задля дотримання тутешнiх правил очiльнику другоi Формацii знову довелося активувати тепловiзор, тому що з-за найближчого повороту випiрнули два роботи-конвоiри. Лiнзи Майкла без зусиль дозволили виявити ув’язненого, який вiдставав вiд першого Ферруанця i випереджав другого рiвно на п’ять крокiв. Землянин першоi Формацii йшов лицем до американця, який краем ока помiтив плавний рух вгору середнього пальця руки ув’язненого. А логiчним завершенням зухвалоi поведiнки чоловiка стала його злiсна усмiшка…
«Кiлькiсть!» – раптово промайнуло в головi у Майкла: вiн помiтив трьох абсiдеумiв у кiнцi коридору – якраз бiля входу в кiмнату для допитiв. Їхня поведiнка здалася американцевi досить дивною i насторожливою. Прибулець у центрi групи стривожено поглядав то на очiльника другоi Формацii, то правiше. Абсiдеум лiворуч з тими ж невластивими iхнiй цивiлiзацii почуттями розглядав свiй бiк коридору, який тягнувся перпендикулярно головному. «Кiлькiсть i…»
– І iх завжди стiльки? – з пiдозрою запитав Майкл за допомоги Виклику.
– Нi, – блискавично випалив поляк, розмiрковуючи, мабуть, про те ж.
Американець не зводив насторожених очей з iнопланетян. У його уявi виринали картини, на яких вимальовувалися обличчя… Вархунда, який притискував вихором загiн полiцейських в Одесi, але який втратив зв’язок з полем не без втручання очiльника другоi Формацii… Брата абсiдеума, який вмить вiдновив колишню велич вiд вимовлених Майклом слiв. «Яку ж вiн тодi вiдчув надiю, коли я запропонував спiльний штурм!»
– Залишилося тiльки сказати, що…
Американець збентежено глянув на друга.
– Що ти запропонував штурмувати? І в такому разi ми маемо справу з вiйськовим союзом? – пролунав голос у нього в головi.
– Страх! – вiдповiв Майкл. – Кiлькiсть i страх попереджають мене, тебе, земнi цивiлiзацii, галактику… – американець озирнувся й помiтив iнопланетянина, який переслiдував iх з цiлковито байдужим виглядом. – Данi, мiж iншим, вiдсутнi не тому, що не вимовлялися нi в думках, нi вголос… А через золото, яке встигло заблокувати зв’язок з iнформацiйним полем.
Вiдповiдальний за колонiю промовчав, не вiдшукавши потрiбних слiв. «Страх?! У абсiдеумiв?!»
– Свiт перевернувся… Пшемиславе, – Майкл повернув голову до поляка, – у мене вкрай погане передчуття…
Несподiвано з чергового коридору, що перетинав головний, вкотре з’явилися Ферруанцi-конвоiри. Завдяки тепловiзору гiсть мiсячноi колонii розрiзнив зсутуленого в’язня. Той брiв, утомлено опустивши голову, не помiчаючи нiчого навколо. Рухи тiла свiдчили про його цiлковиту байдужiсть до всього, що вiдбуваеться.
– Божевiльний… – з жалем промовив Пшемислав.
– Не факт… Може, свiдомо iгноруе тутешнiй порядок… – знизав плечима Майкл.
– Та нi ж, – обурився вiдповiдальний за колонiю, – це – вiн… Божевiльний!
Несподiвано у просторi виникла пляма: мiсцями червона, майже бордова, мiсцями – яскраво-жовта. Вона повнiстю закривала собою i Ферруанцiв, i в’язня.
– Схопити! Схопити негайно! – крикнув абсiдеум, кинувшись у бiк плями.
Пшемислав зiрвався з мiсця й заволав услiд абсiдеуму:
– Вiдставити, полiцейський! Вiдставити, я сказав! Ізолювати – наказ вiдповiдального!
Пляма спробувала сховатися в бiчному коридорi. Вiдреагувавши на слова Пшемислава, Ферруанцi схопили всiх: один з конвоiрiв приеднався до робота, який з’явився iз стелi, що раптово розсунулася, i вони заблокувавши абсiдеумiв, а з бiчних поверхонь коридору виникли металевi вартовi, якi надiйно обступила пляму з усiх бокiв. Американець квапливо намагався вимкнути тепловiзор, але Система колонii перешкодила.
– Не чiпати тендерiйця! – насамперед наказав Майкл. – Помiстити всiх ув’язнених в камери! Негайно!
– Запустити сканування! Почати процес сканування! – не замовкали абсiдеуми.
Проте Ферруанцi не дiяли, покiрно чекаючи команди землянина, що наближався упевненим кроком.
– Замовкнiть! – прикрикнув американець на абсiдеумiв i насторожено поглянув на тендерiйця.
Тим часом Система мiсячноi колонii, заручившись пiдтримкою Добренка, вiдповiдального першоi Формацii, виконала недавнiй наказ очiльника другоi Формацii – i тепловiзор деактивувався… Перед Майклом показалася найдивнiша iстота з тих, що йому доводилося бачити! У повiтрi ширяла куляста субстанцiя чорного кольору з гострими, зазубреними виступами по всiй поверхнi… Нi очей, нi кiнцiвок, нi голови!
– Вперше зiткнувся? – з розумiнням запитав Пшемислав, який вже встиг звикнути до тендерiйцiв, оскiльки неодноразово зустрiчав iх за останнi декiлька мiсяцiв: прибульцi систематично з’являлися в мiсячнiй колонii.
Тендерiйцi були своерiдним музейним експонатом. Нi, iхня цивiлiзацiя не зникала… Проте розумне життя на основi кремнiю, а не вуглецю зустрiчалося тiльки в особi тендерiйцiв. Тому ними захоплювалися, iх поважали i боялися…
– Вперше… – спантеличено вiдповiв Майкл.
– Пане очiльнику Формацii! Необхiдно упевнитися, що ув’язнений на мiсцi, – наполегливо нагадав той самий абсiдеум з розстебнутим комiрцем.
– Згоден.
– Інiцiювати сканування евотонiв та iдентифiкувати особу! – помiтивши жест-розпорядження американця, наказав вiдповiдальний.
– Евотони ув’язненого виявленi, особа iдентифiкована, – прокоментував Ферруанець данi на виниклiй голограмi.
– Ось… Наш божевiльний. Гаразд, – вiдзначив Майкл, приготувавшись зробити рух долонею для перегортання завислоi в повiтрi сторiнки. – Зараз дiзнаемося прiзвище…
– Цього недостатньо, – перебив Майкла iнший абсiдеум. – Необхiдно вимкнути режим невидимостi, щоб упевнитися остаточно.
– Показати ув’язненого, – наказав очiльник другоi Формацii.
Абсiдеуми принишкли i насторожилися. Пшемислав з нерозумiнням подивився на друга: спохмурнiлий Майкл пильно розглядав в’язня.
Тим часом тендерiець почав поволi вiддалятися з мiсця подiй. Пшемислав перегорнув сторiнку за приятеля i уважно прочитав iм’я i прiзвище заарештованого. Американець залишив голограму без уваги.
– Тендерiець? – запитав поляк.
Нарештi Майкл, зберiгаючи байдужiсть, вiдiрвав погляд вiд землянина й вiдповiв:
– Вiдпускаемо, звiсно. Тiльки думки про клаудеумiв справляють на мене таке враження…
– У iхнiх очах тече синiй колiр! – почулися слова божевiльного, що пронизали наскрiзь. – Їхнi тiла злилися з iнформацiею!
Майкл iз Пшемиславом швидко переглянулися, тому що ув’язнений наполегливо до них наближався.
– Клаудеуми – всюди! Скрiзь! Бiля мене! І… у тобi! – божевiльний накинувся на американця. – Я хочу поглянути в його обличчя! – закричав землянин, здiйснюючи рухи, якi iмiтували спробу розкрити груди Майкла голiруч. Його негайно наздогнали Ферруанцi i привели до тями: спершу вiдтягнули вiд хлопця, а потiм кiнцiвка металевого вартового, що е аналогом людськоi руки, зупинилася в декiлькох мiлiметрах вiд плеча божевiльного i випустила обпалюючий потiк свiтла на шкiру.
– Вiдвести в кiмнату для допитiв! – скомандував вiдповiдальний.
Ув’язнений здригнувся вiд дотику роботiв i прокричав, озираючись то на конвоiрiв, то навсiбiч:
– Клаудеуми… Вони всюди! З туману! З туману… Хуртовина приховуе iх… Обступили! – його очi, наповненi жахом, страхiтливо сфокусувалися на точцi за плечем поляка, а тремтячi губи повторювали: – Буфер аномалii за кiлометр, а зараз – бiля обличчя, i з буфера з’являеться…
Пшемислав не слухав марення, викликавши голограму з показниками дiагностики очiльника другоi Формацii, на якiй переважав зелений колiр, що символiзував здоровий стан.
– Клаудеумське обличчя, – продовжував божевiльний, – iхнi випуклi очi поглинають твое вiддзеркалення… – нарештi вiн остаточно заспокоiвся. Ферруанцi-конвоiри негайно забрали його.
– І хто ж вiн, не скажеш менi? Ти ж знаеш його! – пiдозрiло запитав поляк, дивлячись на пульс американця, пiдсвiчений блакитним кольором на голограмi. Сiмдесят чотири удари в хвилину. Сiмдесят п’ять. Сiмдесят дев’ять! Вiсiмдесят шiсть! Майкл спостерiгав за подiями бiля входу в кiмнату для допитiв…
Далеко за спиною Майкла, на початку головного коридору, промайнув тендерiець. Одночасно краем ока поляк помiтив, як абсiдеуми вкотре зiрвалися з мiсця.
Вiсiмдесят дев’ять! Дев’яносто два!
Саме в цей момент вiдповiдальний почув Виклик вiд Майкла з проханням не чiпати iнопланетян. «Тендерiець у мене за спиною?» – запитав вiн у Пшемислава, який озирнувся i побачив, як абсiдеуми роздiлилися: два накинулися на невидимого землянина мiж Ферруанцями, а iншi – на тендерiйця. Утiм, щойно перший абсiдеум наблизився до тендерiйця на потенцiйно небезпечну вiдстань, вмить отримав серiю опiкiв, що примусило його вiдскочити. Температура тiла тендерiйцiв значно перевищувала як абсiдеумську, так i земну. А в мiсцях потенцiйноi небезпеки дiлянки тканини ще нагрiвались.
– Сперечаемося, що божевiльного тут вже немае? – запитав Майкл.
– Ставлю свою посаду вiдповiдального, що е, – нехитро вiдповiдав поляк.
Майкл хитро зiщулився i промовив:
– Переможець отримуе посаду того, хто програв, а той, хто програе, – переможця. Домовилися?
– І чому у мене зникае бажання? – прийняв гру Пшемислав з кривою усмiшкою.
Вiдповiдальний вiдкрив журнал подiй Системи мiсячноi колонii i активiзував вкладку з найменуванням «Розпорядження». Вiн помiтив, що Майкл щойно наказав Ферруанцям просканувати евотони ув’язненого з метою його iдентифiкацii.
– Гадаю, щодо невидимостi тепер промовчать…
Потiм на голограмi прослiдувала iнша команда, але вже – безпосередньо Системi: змiна треку з плейлиста, який прослуховувався вже не один десяток разiв.
– Дiрку протреш! Одна й та ж група…
– Вистачае й iнших плейлистiв, – вiдповiв глава Формацii.
– Не помiчав, не помiчав…
– Скажiмо так: «Парк» завжди залишиться для мене особливим…
До кiмнати для допитiв залишалося декiлька крокiв, але абсiдеуми вже прямували назустрiч Поколiнню пiсля того, як ознайомилися з результатами iдентифiкацii, що задовольнили iх. Американець навмисно зачепив плечем найактивнiшого прибульця – з розстебнутим комiрцем. Абсiдеум розвернувся, обурено розвiв руки в сторони i промовив одночасно iз землянином: «Калпа!»
– Знаеш, – додав лiдер Поколiння, – адже Ферруанець проаналiзував i вашi евотони, якi по силi, мiж iншим, майже не поступаються земним, – Майкл демонстративно пiдвiв брови.
Вони увiйшли до примiщення через утворений отвiр. Перед Майклом i Пшемиславом здiйнявся в повiтря i завис на рiвнi поясу стiл на антигравiтацiйнiй платформi. З iншого краю два Ферруанця чекали iхнiх наказiв.
Простору кiмнату для допитiв рiвномiрно освiтлювала безпосередньо ii верхня поверхня. Простiр уздовж стiн заповнювався широким листям запашних рослин. Їхню роль складно переоцiнити: раз на добу всi поверхнi будiвлi, за винятком зовнiшнiх, робилися прозорими, дозволяючи рослинностi в примiщеннях радувати знудьгованi за Землею очi працiвникiв колонii.
– Залиште нас! – американець вiддав розпорядження двом конвоiрам, i тi стрiмко покинули кiмнату. – А зараз, поки я не ввiмкнув видимий режим i Система не забила на сполох, розкажи про твоi зв’язки з божевiльним i тендерiйцями. Що вiдбуваеться?
Майкл i Пшемислав сiли. Їхнi тепловiзори почали функцiонувати з моменту вiдходу роботiв: вони чудово бачили силует дiвчини, яку врятували вiд нападу i заарештували абсiдеуми.
– Адже ти невипадково потрапила сюди? Навмисно ударила полiцейського?
Представниця першоi Формацii нарештi сiла, про що засвiдчив стiлець, що здiйнявся на певну висоту.
– Єдине, що менi так i не вдалося зрозумiти: чому Ферруанцi, як i iнопланетнi виродки, якi несподiвано перетворилися на ваших друзiв, не використали тепловiзори? – почувся високий жiночий голос.
– Тому що живi iстоти, або, як ти виражаешся, iнопланетнi виродки, не додумалися ввiмкнути iх. А Ферруанцями командуе Система, яка стежить за дотриманням правив. Роботам достатньо реестрацii евотонiв.
– І що ж написане в правилах? – з награною байдужiстю запитала дiвчина.
– Якщо всi ув’язненi перебувають у своiх камерах, тепловiзор не пiдлягае обов’язковому використанню, – пояснив Майкл i продовжив: – А чому тобi не сказали про це твоi друзi-тендерiйцi?
– Тому що iхнього спiлкування ми почути не в змозi. Їхня реальнiсть кардинально вiдрiзняеться вiд нашоi.
– Тендерiйцi спiлкуються за допомоги лiнiй. Ми лиш нещодавно це зрозумiли… – поспiшив пояснити Пшемислав. – Кожна з лiнiй – вибiр, що замiнюе iм спiлкування голосом.
У центрi стола виникла горизонтальна голограма, яку поляк поглядом наблизив i перемiстив у вертикальне положення, пiдсвiтивши тильну сторону. Таким чином представниця першоi Формацii не могла бачити виниклi зображення, якi вивчалися допитливими очима представникiв Поколiння. Голограма в деталях продемонструвала iм тендерiйця, що перетнув конвой.
– Ми ж спостерiгали це наживо?
Пшемислав не вiдповiв, занурившись в себе. Американець помiтив його заiнтригований погляд i знову пильно вдивився в голограму, але вже з набагато бiльшою увагою. Деякi дiлянки запису вiн проглядав повторно в надii знайти якiсь особливостi. Все той же тендерiець i блокування його Ферруанцями.
– Отакоi! А де ж абсiдеуми? – Майкл кинув погляд у бiк завислого в повiтрi стiльця напроти себе. – Де ж iнопланетнi виродки, нашi друзi?
– Ви, як колись i Стiв Фоллiнг, коiте величезну помилку! – почувся жiночий голос.
– Так, тут вiдсутнi прибульцi. Абсiдеуми, – резюмував Пшемислав.
Майкл рiзким рухом долонi розвернув голограму на сто вiсiмдесят градусiв i захоплено вимовив:
– Це – твое викрадення, яке вiдбулося одночасно з нашим першим випадком!
– Так. Мене помiстив у свiй вiртуальний свiт тендерiець, щоб замiнити божевiльним. Ти, Майкле, знаеш, що вiн наразi – найцiннiший об’ект у галактицi… І вашi виродки теж в курсi.
– Чому ти генеруеш його евотони? – запитав глава другоi Формацii.
– Тендерiйцi постаралися.
– Яким чином?
Запанувало мовчання. Пшемислав пiднiс вказiвний палець до губ i неуважно вдивлявся в стiл, ловлячи й аналiзуючи кожне слово. Тiльки перiодичне постукування нiгтем по дереву порушувало тишу…
– Бажаеш щось додати до вже сказаного, перш нiж я покажу твое справжне обличчя Системi?
– Не встигнеш… Єдина людина з вашого Поколiння, яку я поважаю, – моя сестра! Отже, йдiть у дупу!
– Гм… Несподiвано. І хто ж твоя сестра? Я мав честь з нею познайомитися?
– А чому «не встигнеш»? Вiдповiдай! – стривожено закричав Пшемислав, чим викликав здивування свого очiльника. Поляк негайно повернув голограму назад i вiдобразив всi данi про ув’язнену, якi змусили Майкла неабияк здивуватися. У цей момент до примiщення увiйшов Добренко – вiдповiдальний першоi Формацii.
– Панно Анно! Я вимушений, – по цих словах з’явилася вродлива дiвчина, схожа на Дiану, – просити вас слiдувати за мною.
Дiвчина пiдвелася й попрямувала до виходу пiд пильним поглядом украiнця. Щойно ii стрункi ноги перетнули межу примiщення, Анна загубилася в просторi. Утiм, Майкл встиг помiтити здiйнятий середнiй палець… Вдруге за день…
– Та ти чемпiон з симпатiй, що вже казати, – iз знущанням промовив Пшемислав.
Американець заплющив очi й на чомусь старанно зосередився. «Напевно, полiз в iнформацiйне поле», – здогадався вiдповiдальний.
– А я дiзнаюся про дiвчину, – тихо сказав Пшемислав. Та щойно вiн почав iнiцiювати занурення в масив даних, почулася вiдповiдь:
– Я вже вивчаю ii. Схоже, у нашоi зухвалоi красунi досить широка спiвпраця з тендерiйцями, нашим божевiльним i… першою Формацiею. Джеймс – гад! – без негативних евотонiв, але з докором i захопленням вимовив очiльник другоi Формацii.
– А я думав, що ти вивчаеш божевiльного землянина.
Майкл демонстративно вiдмахнувся.
– Я добре пам’ятаю i знаю достатньо про його перебування на Деумii. Тодi. З нами…
У поляка вiдвисла щелепа.
– Стривай! Стривай… Вiн – той лiкар, док, який полетiв з тобою, П’ятнадцятим, Велфарiем i Айюмi на Деумiю?! Той, який вiдправився з ними в клаудеумськi лабораторii?! Той, який не вижив i не повернувся?!
– Так. Ми вирiшили тодi, що вiн загинув! – Майкл поглянув на Пшемислава, намагаючись зобразити жах, який, без сумнiву, колись вiдчув божевiльний. Водночас вiдповiдальний чудово розумiв, що не iснуе погляду, здатного передати те, що тодi вiдбувалося…
* * *
Раптово в примiщення увiрвався док i впав на колiна, упершись подряпаними долонями в металеву поверхню. По його плечу текла кров: глибока вiдкрита рана безупинно висмоктувала сили землянина, не залишаючи йому надii на порятунок. Чувся спотворений повторюваний стукiт: з живота на платформу крапала червона рiдина, але тиск у вухах приглушував цi смертоноснi звуки. П’ятнадцятий… Рукiв’я ножа стирчало iз спини дока. Поза сумнiвом, почерк гiбриода…
Землянин виблював. Вiн спробував вiдiрвати пальцi вiд поверхнi, але марно! Гравiтацiя посилилася. Або слабкiсть. Знову пiдкотила нестерпна нудота. Слина, яка поволi тягнулася до пiдлоги, починала пропадати разом з рештою дiйсностi. Землянин закричав, але його голос трансформувався в пронизливий неприродний писк, що вiддавав технiчним походженням. Крiзь тiло прокотилася больова хвиля, вивертаючи навиворiт кожну клiтину. Немов чиiсь гострi пальцi промацували всi тканини – як зовнiшнi, так i внутрiшнi… Бiль тягнувся вiд нiг до голови суцiльною смугою, примушуючи кричати все сильнiше й сильнiше.
Реальнiсть почала повертатися. Очi побачили декiлька дисплеiв з незрозумiлими символами. Такими ж, якi його група спостерiгала в Майстернi… І знову йому цiлком чiтко здалося, що злiва знаходяться чиiсь масивнi кiнцiвки. Моторошна хвиля страху прокотилася по тiлу, доповнюючи больову. Док швидко поглянув лiворуч – порожнеча… Дисплеi, символи рiзноi щiльностi, аномалiя… Все на своiх мiсцях. З панiчною настороженiстю повернувши голову назад, землянин здригнувся: периферичний зiр знову встромив тисячi лез у мозок! Праворуч! Страх оволодiв ним з новою силою, збиваючи дихання. Кашель… Док щосили спробував завмерти i не закашлятися. Проте стриматися не змiг… Закашлюючись, вiн встиг знову помiтити синi кiнцiвки. Нi! Пересилюючи себе i зосередившись на виходi з примiщення, землянин повз… Повз! Без прибульцiв… Без дисплеiв… Без символiв i аномалiй… Без Деумii…
Утiм, думка про те, що Земля обертаеться в сусiднiй галактицi, вмить повернула дока в суворi реалii його самотнього перебування в жорстокому свiтi. З всемогутнiми прибульцями, котрi перебувають десь поряд, з попiльними заметами, якi обволiкають шкiру, немов мисляча субстанцiя, з хвилями на межi аномалii, що рвуть речовину в клаптi… Вiн виявив себе недалеко вiд бездиханного П’ятнадцятого, покритого Субстанцiею. Його пальцi тягнулися в напрямi об’екта, який, напевно, уже вiддалився на мiльйони свiтлових рокiв. У мiсцях, не покритих субстанцiйною плiвкою, налипнули якiсь плями розмiром з нiготь. Їхнi рухи натякали на складне мислення. Істоти проникали через вiдкритi дiлянки, прагнучи поглинути вже давно застигле тiло. Їхня темна лакована поверхня блищала, а контур пiдсвiчувався жовтим кольором. Причому свiтiння не стикалося з межею зголоднiлоi iстоти. Щойно землянин пiдповз ближче до трупа П’ятнадцятого, деякi зi «свiтлякiв» змiнили напрям свого руху до дока. І раптом…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/andr-y-krizhevskiy/evoton-180/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.