Украiнськi гетьмани Бруховецький та Тетеря
Іван Нечуй-Левицький
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Украiнськi гетьмани Бруховецький та Тетеря» Івана Нечуя-Левицького – iсторична повiсть, у якiй iдеться про перiод князювання двох гетьманiв в Украiнi***. Схiдна Украiна разом з Іваном Брюховецьким лишилася пiд московським царем, захiдна разом з Павлом Тетерею пiддалася пiд польського короля. Перу автора належать й iншi твори на iсторичну тематику, зокрема, «Гетьман Іван Виговський», «Князь Єремiя Вишневецький».
Іван Нечуй-Левицький
УКРАЇНСЬКІ ГЕТЬМАНИ БРУХОВЕЦЬКИЙ ТА ТЕТЕРЯ
Пiсля гетьмана Юрiя Хмельницького на Украiнi стали два гетьмани. На схiднiй Украiнi, на чорнiй радi в Нiжинi 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на захiднiй Украiнi, в Корсунi, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу Украiна роздiлилась на двi половини по Днiпро: Полтавщина й Чернiгiвщина зостались пiд московським царем; Киiвщина, Волинь та Подiле знов пiддались пiд польского короля. Обидва гетьмани хотiли зiпхнути один другого з мiсця i забрати в своi руки всю Украiну, i разом з ними Москва й Польща вмiшувались в украiнськi дiла, пiддержували кожна свого гетьмана i хотiли силою завоювати собi другу половину Украiни. На Украiнi почались вiйни без перестану. Обидва гетьмани з польским та московським вiйськом мережили Украiну вподовж i впоперек, брали городи й села, руйнували, палили, накликали Татар, Полякiв, Москалiв. Правий, захiдний берег став пустинею. Народ втiкав на далекi степи в Катеринославщину, в харкiвську, воронiжську губернii, на Дiн. Народ назвав сей крiвавий час «руiною».
Столицею Бруховецького став Переяслав; столицею Тетерi зостався давний гетьманський город Богдана Хмельницького, Чигирин. Обидва гетьмани поглядали завидливими очима через Днiпро i збiрали ся напасти один на другого. Бруховецький тихенько розiслав листи по Киiвщинi, в котрих пiдмовляв народ встати на Ляхiв i вигнати iх з Украiни. Тетеря послав Петра Дорошенка за Днiпро. Дорошенко засiв в Кременчузi. Бруховецький просив собi у царя на помiч московського вiйська, Тетеря кликав на помiч польске вiйсько.
Московський цар не дуже квапився, посилати Бруховецькому помiч. Вiн тодi воював з Польщею i Поляки страшно побили московське вiйсько. В 1661 року, при Кушликах, в Литвi польске вiйсько розбило московських воевод Хованського та Ордина-Нащокина. Двадьцять тисяч Москалiв полягло на мiсцi. Поляки одняли од Москви всю Литву й Бiлу Русь. Московський цар послав Бруховецькому трохи вiйська з своiми боярами, та в Сiч пять сот Москалiв та Донцiв з Касоговим на помiч запорожському отамановi Сiрковi. А тим часом Тетеря послав до короля посланцiв Гарадзу та Олiстратенка i просив, щоб король чим скорiше приходив на Украiну з вiйськом. Король хапав ся на Украiну, бо в Тетеринiй гетьманщинi вже починав ся проти Польщi страшний народний бунт. Його розпочав в Паволочi паволоцький полковник, Іван, на прiзвище Попович. Козаки й народ звали його паволоцьким попом.
Іван Попович був син священика з мiсточка Ходоркова. Ще в молодих лiтах вiн служив у вiйську Богдана Хмельницького i ходив на Бiлу Русь виганяти польских панiв. За Юрия Хмельницького вiн уже був полковником в Паволочi, зайнявши мiсце Богуна, котрий перейшов полковником у Винницю. Але як настав гетьманом Тетеря, Поповичовi стало дуже скрутно. Тетеря тяг до Польщi, любив польских панiв, знов напустив Полякiв та жидiв на Украiну. Попович ненавидiв Польщу, польских панiв та жидiв, стояв за народ i тягнув до Москви, бо сподiвав ся од Москви добра для народа. Вiн хотiв прилучити захiдну Украiну до Бруховецького i посилав листи в Киiв до московського воеводи, просячи од його помочi. Тетеря дiзнав ся про те, що вiн задумуе вигнати Полякiв з Украiни ще й передатись московському царевi, оддав його пiд суд i засудив на смерть. Киiвський митрополiт Дiонизий Балабан та чернець Юрий Хмельницький упрохали Тетерю дарувати йому жите, вважаючи на його молодi лiта. Тетеря помилував Поповича, але з тим, щоб вiн постриг ся в сьвященика. Не минуло й пiвроку, а Попович знов почав слати листи в Киiв до московського воеводи. Воевода обiцяв послати йому помiч. Попович прибув в Паволоч i його знов вибрали козацьким полковником, не вважаючи на його попiвську рясу. Попович пiдняв повстання проти Полякiв. Народ i голота ненавидiли польских панiв, не любили й Тетерi за його ласку до Полякiв i почали приставати до Поповича. В Паволочi вирiзали всiх Полякiв та жидiв. Повстання зайняло ся. Попович розiслав загони i народ почав вирiзувати та грабити Полякiв та жидiв, скрiзь в мiсточках та в селах. Тетеря зiбрав вiйсько i обступив Наволоч. Попович послав просити помочi до Бруховецького, а сам запер ся в Наволочi. Помiч не прийшла i Попович, жалуючи город i людей, сам оддав себе в руки Тетерi. Тетеря звелiв мучити Поповича: йому терли горячим каменем тiмя, прикладали до бокiв розпечене зелiзо, а далi поодрубували руки й ноги i покинули його ще живого, а потiм спалили його тiло. Се повстання так налякало Тетерю, що вiн просив, короля, аби як можна скорiше подати йому помiч i привести польске вiйсько на Украiну.
Пiсля Покрови, 8. жовтня 1663 року, польский король Ян Казимiр прийшов на Украiну i став у Бiлiй Церквi, за шiстьдесять верстов. од Киiва. Ян Казимiр тiлько що одвоював од московського царя Олексiя всю Бiлу Русь i тепер хотiв одiбрати i всю Украiну. В короля було небогато вiйська, але до його пристали Тетеринi козаки, йому послав Татар i кримський хан. В Бiлу Церкву прибув до короля гетьман Тетеря i з ним тринадьцять полковникiв, вiрних королевi; мiж ними були: Ханенко, Милешко, Гоголь, Богун та Гуляницький. Духовеньство прислало од себе привитати короля архимандрита Гедеона-Юрия Хмельницького. Саме тодi вибрали в Киевi митрополiта Йосифа Тукальского. Королю се не зовсiм сподобалось. Тукальский не любив Польщi. В Киевi сидiв в той час архиерей Методий, приятель Бруховецького, а ще бiльший приятель московського царя, котрий, хотiв навiть настановити його киiвським митрополiтом. Методий писав в Москву про все, що робилось на Украiнi. Вiн зараз дав звiстку в Москву, що польский король прийшов в Бiлу-Церкву i просив царя, щоб вiн, як можна скорiше, прислав на помiч Бруховецькому московське вiйсько. Тимчасом, 13. листопада перед пилипiвчаним пущенням, король з козаками та з Татарами дiйшов уже до самого Днiпра, став у Ржищевi над Днiпром i почав перевозити свое вiйсько за Днiпро. Татари переплили через Днiпро коло Трипiлля, по своему звичаю, держачись за кiньскi хвости. Бруховецький стревожив ся, слав до царя лист за листом, щоб цар скорiше присилав на помiч вiйсько, а цар помочi не посилав. Князь Ромодановський, котрий стояв з московским вiйськом в Бiлгородi на украiнськiй границi, розпустив Москалiв до дому. Натомiсць з Москви приiхав до Бруховецького царський посланець, Башмаков. Вiн привiз гетьмановi умову, написану ще гетьманом Юрием Хмельницьким i велiв гетьмановi пiдписатись на тiй умовi i сповнити ii. В тiй умовi був один пункт, в котрому говорилось, що гетьман повинен збiрати податки на Украiнi i одсилати в царську казну. Гетьман i старшина довго сперечались, але мусiли пiдписатись. Башмаков пригадав iм, як сьвятий апостол Павло сказав: «Раби повиннi покорятись своiм владикам». Козаки стали вже царськими рабами…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/van-nechuy-levickiy/ukrayinski-getmani-bruhoveckiy-ta-teterya/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.