ЛІЛЮЛІ
Микола Хвильовий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«ЛІЛЮЛІ» Миколи Хвильового – психологiчна новела, в якiй автор порушуе проблему знецiнення моральних чеснот у новiй епосi***. Головнi героi твору – люди, для яких у любовних стосунках важливi лише зовнiшнiсть i тiло, а цнотливiсть стае предметом глузування для них. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.
Микола Хвильовий
«ЛІЛЮЛІ»
Павловi Тичинi
І
Вилiтае експрес i курить.
Тодi в калейдоскопi:
– жита, степи, гони й пiвнiчний туман iз осiнньоi магiстралi. Провалюються темнi горизонти, оселi, байраки, глухi нетрi. Виростають фабричнi поселки, содовi заводи, шахти, домни. Експрес перелiтае яри, могили, похмурi перевали, i чути далекий надзвичайний гул.
…А за Тайгайським мостом, де починаеться робiтничий поселок: реальнi результати капебеу.
То заводський квартал, що вже не мовчить – вийшов iз нiмого мертвого кола й шпурляе в блакитнi межi крицевий i грiзний клекiт.
Це знае город.
…А вранцi, ввечорi, вночi в завданий час довго й спроволока гудить заводський гудок. – В центрi города гудка не чути.
– …А що пiд Тайгайським мостом?
Там теж гудки: то паровики – i в степ, i на станцiю. То за кар'ерами пронизливо «кукушка» – кар'ери далi, за кiлька гiн.
Товариш Огре живе за мостом:
справа, недалеко, коли з города. Вiн татарського, казанського походження. Татарського мало: смуглявiсть, матовiсть, тьмянiсть, от. З ним живе двое. Так що газетна сучаснiсть. Прекрасна газетна сучаснiсть, як запах на клумбi: тютюн. Тодi ранкова зоря надiне новi сап'янцi й тихо, нечутно рипить по травi. Тодi каже горбун Альоша:
– Ізмайле, ти чудак.
Товариш Орге мило всмiхаеться:
– Чому чудак?
І справдi, чому чудак?.. А у вiкно ллеться блакить, а десь кричать паровики. – Горбун теж усмiхаеться.
…І прийшла ще Маруся, i тому, що вона якась екзальтована дiвчина[1 - Горить i тече п'яною вишнiвкою.], думайте: каесему.
Так. Верещить:
– Бачила барахло минулого: академтеатр.
Точка… Айда, хлопцi, на суботник. Це ж чудовий пережиток каламбурного часу… Чуете?.. А ти, Альошко, живо в райком!.. Що?
І розказуе: полiтперевiрка, готовляться. Ха-ха! – Горбун узяв партквиток.
…А Льоля подивилась на Марусю й подумала: «Боже мiй, хоч би скорiш вечiр, хоч би не провалити пародii на «Лiлюлi».
Так що сьогоднi дебют: пародiя на «Лiлюлi». І Льоля надзвичайно наелектризована.
…А це в даль майбутнiх вiкiв:
– Зима в п'ятiм роцi новоi ери була хора, бо довго не було снiгу, а була чвиря. Потiм випав срiблястий снiжок, але задмухав пiвденний з Озiвського моря вiтер, i снiжок – срiблястий – розтанув. Зимою були калюжi, i туберкульозний город[2 - 90 % сухотних.] занидiв у журi. Це, безперечно, було боляче.
Капебеу формально забiгло вперед на тринадцять день – по календарю, мiсяцеслову, Юлiянському, i Украiна стала жити по Григорiянському новому стилю, «в стилi» уесесер.
Саме про тринадцять день, чортову дюжину: сьогоднi Новий рiк був ранiш рiздва приблизно[3 - Хто знае?] на тиждень. І це були не диканськi фантазii генiального Гоголя, а просто – факт.
Пiд Новий рiк снiгу не було, i, здаеться, за Тайгайським мостом не гув гудок. Тiльки гули паровики – i в степ, i на станцiю. Але про цi гудки потiм.
…З товаришем Огре в тiм же домi живе й француженка Фур'е. Коли Фур'е брала вiолончель[4 - А в степу кричав гудок.], вона, Фур'е, думала i про вiолончель, i про Бордо.
І ще сказати: дiм iз фасаду – в дим, а заднi вiкна виходять туди, де рейки спiшать од станцii й пропадають у лiсах, в перельотах далi.
…Так що сидить горбун Альоша[5 - Некрасивий карлик.] бiля вiкна, що в степ, i переписуе героiчнi п'еси для Льолi. Льоля з волоссям рiздвяних ляльок i з тендiтним бiло-рожевим обличчям. Обличчя нагадуе серпанкову фату – пiд вiнець. Вона працюе в мiсцевiм пролет – культi, в театральнiй студii, де керують[6 - В пролеткультi.] один бувший половий тульського трактиру, один бувший-небувший швайцар[7 - Вiдкiля – в анкетi не записано.] i вiсiм чи дев'ять iнтелiгентiв. Інтелiгенти щиро вiддаються працi, деякi навiть члени капебеу.
…Але Льоля надзвичайно наелектризована: як вона поставить пародiю на «Лiлюлi»?
…І ще сказати: напередоднi Нового року над городом паслись зорянi отари, а мiсяць, може, був, а може, i не був, бо кожному багато справ i кожний кудись спiшив.
…– Здаеться, не був: були зорянi отари й майже весняна теплiнь.
От.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/mikola-hviloviy-8345444/l-lul/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
notes
Примiтки
1
Горить i тече п'яною вишнiвкою.
2
90 % сухотних.
3
Хто знае?
4
А в степу кричав гудок.
5
Некрасивий карлик.
6
В пролеткультi.
7
Вiдкiля – в анкетi не записано.