Пiснi
Дмитро Павличко
«Пiснi» Дмитра Павличка – збiрка, до якоi увiйшли найкращi зразки поетично-пiсенноi творчостi автора***. Для цих творi характерна мелодiйнiсть та ритмiчнiсть, провiдними мотивами у них е любов до рiдноi землi, роздуми над розмаiттям життевих шляхiв, iнтимнi переживання лiричного героя. Свiтову славу принесли митцю такi поетичнi збiрки як «Любов i ненависть», «Гранослов», «Таемниця твого обличчя», «З рiзних лiт», «Час», «Золоте ябко». Дмитро Павличко – видатний украiнський поет i перекладач, який працював у жанрах громадянськоi та iнтимноi лiрики.
Дмитро Павличко
ПІСНІ
НАД МОРЕМ
В морi я хотiв печаль свою втопить,
Я до моря вийшов рано – море спить.
І менi його будити стало жаль —
Залишилася менi моя печаль.
Ополуднi йду до моря i здаля
Бачу, що воно смiеться, як маля.
І менi його смутити стало жаль —
Залишилася менi моя печаль.
Уночi до моря знову я прибiг,
А воно ридало бiля нiг моiх.
І менi його самого стало жаль —
Залишилася менi моя печаль.
1957
* * *
Впали роси на покоси,
Засвiтилися навколо.
Там дiвча ходило босе,
Бiлу нiжку прокололо.
Згинуть роси, як над свiтом
Сонечко зiйде багряне.
Крапля кровi самоцвiтом
У його промiннi стане.
Бiлi роси – то кохання,
Що живе лиш до свiтання.
Кров, що в сонцi не поблiдла, —
То любов правдива й свiтла.
1958
КЛЕН
Скажи менi правду,
Брате мiй клене,
Де прогуляв ти
Листя зелене?
Листя продав я
За злота жменьку,
Бо пригощав я
Осiнь руденьку!
Може, ти з нею
Випив отрути,
Що твое гiлля
Почало схнути?
Ходить iз iншим
Осiнь до гаю.
Я ж вiд розпуки
Гину-всихаю!
1958
ЛЕЛЕЧЕНЬКИ
З далекого краю
Лелеки летiли,
Та в одного лелеченьки
Крилонька зомлiли.
Висушила силу
Чужина проклята,
Вiзьмiть мене, лелеченьки,
На своi крилята!
Нiч накрила очi
Менi молодому,
Несiть мене, лелеченьки,
Мертвого додому!
1964
ДВА КОЛЬОРИ
Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила менi
Червоними i чорними нитками.
Два кольори моi, два кольори,
Оба на полотнi, в моiй душi оба,
Два кольори моi, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.
Мене водило в безвiстi життя,
Та я вертався на своi пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Моi сумнi i радiснi дороги.
Менi вiйнула в очi сивина,
Та я нiчого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите мое життя на ньому.
Два кольори моi, два кольори,
Оба на полотнi, в моiй душi оба,
Два кольори моi, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.
1964
ПІСНЯ ПРО УКРАЇНУ
До Днiпра я приходжу вмивати свiй зiр,
Щоб у темрявi дух мiй не згас.
І вдивляеться в очi менi з-понад зiр,
Наче батько, суворий Тарас.
Пахне хвиля Днiпрова, мов сiно,
І гойдаеться в даль степову,
Украiно моя, Украiно,
Я для тебе на свiтi живу!
Як зiрниця, що впала в нiчну непроглядь,
Я без тебе загину в iмлi,
А твоею любов’ю я можу обнять
Всi народи й племена землi.
Над тобою стояла ворожа яса,
Ти ридала в невольничiм снi,
Пролетiла крiзь мене, мов куля, сльоза,
Дарувала безсмертя менi.
До Днiпра я приходжу, немов до мольби,
Де печальних вiкiв течiя,
Та я чую – скидають кайдани раби,
Воскресае держава твоя.
Пахне хвиля Днiпрова, мов сiно,
І гойдаеться в даль степову,
Украiно моя, Украiно,
Я для тебе на свiтi живу!
1964–1990
ДОЛИНОЮ ТУМАН ТЕЧЕ
Долиною туман тече,
Не чути плеску хвиль його.
Припав я брату на плече
Край лiсу яворового.
Мене задужали вiтри,
Ослабли коренi моi.
Зосталось два, а може, три
Листочки яворовii.
Навколо сумно i голо,
І чути подихи зими.
Сповилося мое чоло
Думками яворовими.
Вiд холоду не чую нiг,
Кiнчаеться життя мое,
І налiтае тихо снiг
На серце яворовее.
А брат мiй каже: «Не журись,
Не впадемо нiколи ми!
Пiдпалим небеса колись
Вогнями яворовими!»
1965
СУЧАСНА КОЛИСКОВА
Нiч гойдаеться, мов дим,
Мерехтить зоря в блакитi.
Мохом тишi золотим
Кам’янi шляхи накритi.
Спи, моя дитино, спи!
Скоро стану я зорею,
Нахилюся вiд журби
Над планетою твоею.
Свiт на променях своiх
До спочинку заколишу,
Щоб стоптать солдат не мiг
На землi вечiрню тишу.
1967
КНЯГИНЯ[1 - Музика Володимира Губи. «Княгиня» писалася для кiнофiльму «Захар Беркут», але до цього твору не увiйшла. (Прим, автора).]
Вкрила нашу землю сарана погана,
Молода княгиня йде в полон до хана.
Горе рабам, горе рабам!
Ой, не йди в неволю, молода княгине,
За твою свободу наше вiйсько гине.
Не пiшла б я, дiти, до страшного брану,
Та вигризли пута на рученьках рану.
Горе рабам, горе рабам!
Ой, Боже, мiй Боже, що сталося з нами —
Оберненi в попiл городи i храми.
Полягли кiстками воiни святii,
Я iду в неволю з арканом на шиi.
Горе рабам, горе рабам!
Земле моя рiдна, я за тебе гину,
Щоб живi здобули волю й батькiвщину.
Дайте перед смертю ще на свiт поглянуть,
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/dmitro-pavlichko/p-sn/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
notes
Примечания
1
Музика Володимира Губи. «Княгиня» писалася для кiнофiльму «Захар Беркут», але до цього твору не увiйшла. (Прим, автора).